Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Яка приємна зустріч, пане Йотунне!
Мідноволосий чоловік підвівся з лавки й злегка вклонився, але руки не подав.
— Перепрошую за рибу, — він кинув вибачальний погляд на гірку сріблястих тіл у кошику і на товстий шар луски, що покривав усе навколо. — Уже закінчуємо, але не хочу вас забруднити.
Короткий день уже перевалив за середину, але на причалі сьогодні було шумно та весело: з настанням дощів річки знову стали повноводними, і сітки наповнилися уловом. Човни один за одним підходили до причалу, щоб розвантажитися. Осторонь вже диміли коптильні, люди щиро раділи, заготовлюючи їжу про запас.
— Вирішили відійти від справ, майстре? — Ульф присів поруч і підсунув кошик ближче, оглядаючи вміст. — Дивний вибір для нової професії, Ви начебто збиралися зайнятися господарством і розводити худобу?
— Чудова пам'ять!
— Просто звичка запам'ятовувати дрібниці, вони багато розповідають про людину. То як?
— Вирішив перед від'їздом перевірити, чи не вийде з мене хороший рибалка, — хмикнув здоровань. — Ось тільки води я боюся і плавати не вмію. Зате чистити призвичаївся. Саме сезон зараз, в річку багато корму з дощовою водою несе, ось, допомагаю хлопцям, чим можу. Я, знаєте, ще пам'ятаю, як це, коли живіт до хребта прилипає від голоду.
Чергова чиста тушка полетіла в окремий кошик, майстер ополоснув руки в мисці з водою.
— Не всім так щастить, як мені: знайти свою справу і заробляти достатньо, щоб сім'ю годувати, — велика удача, правильно?
Він граючись підкинув ніж. Лезо блиснуло на сонці, описавши повне коло, Йотунн зловив рукоять, майже не дивлячись.
— В моїй справі вправність потрібна, спостережливість, — він обтер долоні об одяг і піднявся. — Ну й не здохнути, поки досвіду наберешся, звичайно ж. Не для всякого такі заняття, самі розумієте, хтось має рибалити. Я, до речі, так і не подякував Вам за те, що дали попрощатися по-людськи з Шаддіном. За мною борг, а борги треба віддавати обов'язково, — він у задумі вивчав сонячні відблиски на поверхні річки.
— Малкон сказав, що в вас є до мене розмова.
— Саме так. Я був учора на похованні й добре роздивився тих, хто прийшов попрощатися з жерцем. Голову на відсіч не дам, але мені здається, наш таємничий замовник був там. Та ж стать, хода, зріст, рухи. Одяг інший, але решта — дуже схоже. Крутився біля ясновельможної пані, а потім пішов геть з товстуном-напівбабою. Шкода, голос розчути не вдалося. Я не став підбиратися дуже близько, щоб Ваш лорд не упізнав мене. Обережну дичину важливо не злякати передчасно.
— Ви впевнені, що не помилилися?
Йотунн нахмурився і навіть лоба почухав.
— Життям не ручаюсь, поки не почую голос, але чуття підказує: він. А я своєму чуттю довіряю.
— Ясно, — кивнув Ульф. — Не відмовитеся від цих слів при свідках?
— Ні, не відмовлюся. Слово майстра дорогого коштує. Ось тільки чи повірять мені, вчорашньому злочинцеві та вбивці? Скажуть, що купили мене тим папером. Я ж присягаюся, що не брешу. І цьому покидьку горло перегризу за своїх хлопців.
— Боюся, Вам доведеться почекати своєї черги, — криво посміхнувся Ульф. — У мене з паном Анваром теж є що обговорити.
— Поперед Вас не полізу. Але якщо Ви його відпустите, то з Дармсуда живим йому не вибратися.
— Майстре Йотунне, — Ульф вмостився зручніше й задумляво сперся ліктем на напівпорожню діжку, анітрохи не переймаючись, що луска налипла на рукави та поділ джелаби. — Він маг, можливо, дуже сильний, вам його не подолати. Поки Ваше слово — єдиний доказ, який у мене є, тож бережіть власне життя.
— О, повірте, бути обережним мені доводиться і без лордів з жерцями. Не маленький, — хмикнув здоровань. — Але щось у ваших словах таки є. Не знаю, чи стосуються ці новини Ваших справ, але на міському дні стало неспокійно. Усі покидьки, які досі ховалися по щілинах та норах, заворушилися і висунули носи без видимої причини. Схоже, відчули велику здобич. Тож дивіться уважно під ноги і не залишайте спину неприкритою.
— Дякую за попередження. Матиму на увазі.
Ульф вийняв із кошика сріблясте тільце і, підчепивши на сидінні навпроти залишений ніж, почав шкребти луску. Йотунн хмикнув, спостерігаючи, з якою спритністю виходить у регента це нехитре заняття, потім присів поруч і теж повернувся до діла:
— З огляду на все, Ви нікуди не поспішайте.
— Трохи допомоги вам не завадить. Совість гризе: я ж Вас відриваю від важливої справи. До того ж є ще одна справа, в якій Ваша допомога, швидше за все, виявиться безцінною.
— Вмієте зацікавити, — примружився співрозмовник.
— Скажіть, ви ж знаєте таємні виходи з Дармсуда? Якісь лазівки?
— Е як, — простягнув Йотунн. — Досвідчену людину відразу видно. Ось тільки це, перепрошую, не та інформація, якою слід ділитися з представниками закону. Навіщо вона Вам?
— Треба декого вивезти з міста. Таємно, тихо, одним словом так, щоб слідів не залишилося. І щоб навіть я не знав, як саме.
Йотунн виразно припідняв брови, явно чекаючи якихось уточнень чи пояснень настільки дивним умовам, втім регент вдаватися у подробиці не став:
— Кілька людей. Плата на Ваш розсуд.
— Нащо вам я? Я вбивця, а не злодій або контрабандист. Я маю знайомства, так, але впевнений, мої можливості обмежені більше, ніж ваші, пане. Не повірю, що Ви самі не впораєтеся з такою дрібничкою, — недовірливо похитав головою Йотунн.
— Чуття підказує, що з цим можуть виникнути труднощі, — ухилився від прямої відповіді Ульф. — То як, візьметеся?
— У вас? Труднощі? Все настільки погано? — майстер жбурнув чергову рибу у кошик й потягнувся за наступною. — Зазвичай я не лізу не у свої професійні справи, це суперечить і здоровому глузду, і звичаям, але останній рік усе йде не так, як має. Руку на відсіч дам, що у вас будуть додаткові умови.
— Лише одна: дайте слово, що не заподієте шкоди людям, які потраплять під Ваш захист.
— Клятва злочинця багато чого варта?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Регент. Право сильного, Анні Кос», після закриття браузера.