Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

– Я тобі зверну шию! Кажи, що щойно відбулося?! – гримнув Мрець.

– Спробуй, – кинув Тімур байдуже.

Очі Кіра спалахнули гнівом, він різко простяг бліді руки, щоб схопити того, ким мав стати, але…

– Стоп! – промовив Тімур.

І Мрець зупинився. Так само, як і вперше. Він ще не повністю оволодів волею сімнадцятого, і це його стримувало.

– Нехай, гаразд, – той, що приходить зі шафи, ковзнув поглядом до Святослава, що стояв біля автомобіля. – Ти мені скажеш, про що ви тут домовлялися. Я чую змову!

Зненацька Мрець кинувся на Святослава. Відстань між ними була близько двадцяти кроків, але той, що приходить зі шафи, рухався неприродно швидко, немов дика тварина, що відчула запах крові. Його тіло вигиналося у неприродних кутах, руки розкинулися вперед, ніби пазурі, а обличчя скривилося у лютій гримасі.

Святослав, не гаючи ні секунди, рвонув до «Daewoo» і встиг вскочити всередину. Його серце калатало, як несамовите, коли він різко смикнув дверцята, намагаючись зачинити. Але не встиг.

Холодні, мов мертвечина, пальці Кіра вчепилися в метал, утримуючи дверцята розчиненими.

– Вилазь звідти! – хекаючи, заволав він, хрипло та злобливо, спльовуючи слова, наче гарячковий божевільний. – Я все одно тебе дістану!

Мрець навалився всім тілом, його сили явно перевищували людські. Дверцята протестуючи заскрипіли, а петлі натужно затріщали. Святослав втиснувся у сидіння, тиснучи на двері зсередини, але цього було замало.

Щосили він почав відбиватися ногами в зелених кросівках від блідих, набряклих рук, що тягнулися до нього. У цей момент очі істоти, зі шафи, раптово змінилися – вони більше не мали білків чи райдужок, лише суцільна, бездонна чорна маса, наче хтось налив у них чорнило. Риси обличчя, які ще нагадували Кіра, почали розпливатися, розчинятися, неначе віск, що плавиться від вогню. Перетворюючись на клубок темної хмари або ж на мозок – такий самий, як той, що Святослав уже бачив у шафі.

Останній щосили відбивався, бачачи позаду скаженого Кіра, Тімура, що заходився веселим сміхом. Сімнадцятого вся ця сцена відверто забавляла – він навіть не думав допомагати. А от у власника перукарні «Джентльмен» серце готове було вистрибнути з грудей від жаху.

Щось бурмочучи собі під ніс, Кір витяг із чорного піджака ніж. Святослав навіть не встиг зреагувати, як відчув пекучий біль у лівій стопі – лезо, дуже схожого на подарований йому складаний ніж, пробило підошву кросівка.

У відповідь, стискаючи зуби від болю, Святослав з усіх сил обома ногами заїхав Кірові в груди. Останній повалився на землю, випускаючи ножа з рук.

Поки він гарячково нишпорив по рожево-червоному снігу, Святослав нарешті вскочив у машину повністю й грюкнув дверцятами «Daewoo».

Піднявшись, Кір, у якого замість голови тепер був смоляний мозок, почав гатити по склу седана, лупцюючи його знайденим у снігу ножем. Однак, зрозумівши, що всі його зусилля марні – на склі не з’явилося навіть подряпини, – він стрибнув на капот і, охоплений безсилою люттю, заходився розгойдувати «Daewoo Leganza», створений Лейлою та дідом Єфимом, як єдиний захист від роздвоєння особистості «дітей Єлисейових».

Святослав перевів погляд на Тімура. Той більше не сміявся – лише мовчки дивився на нього з непроникним, серйозним виразом обличчя. Навряд чи якийсь супергерой обрав би собі такого напарника, і тепер Святослав усвідомлював це як ніколи чітко.

Екран магнітоли висвітив 00:01, і за мить у сноведіння, увірвалася гучна музика гурту «ВВ», змітаючи все на своєму шляху. Все, що Святослав тут створив силою думки – готель «При дорозі», заправну станцію, Іншого зі шафи, і саму шафу з громіздкими дверима. Ще через секунду його тіло почало крутитися в справжньому кріслі «Daewoo», і в ході цих рухів навушник, що був підключений до мобільного «Meizu», повністю випав з вуха. Святослав відкрив очі і побачив навколо сталеві кіоски та маленькі магазинчики.