Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Для них визнати спорідненість японської мови з якою-небудь іншою мовою рівноцінно культурній капітуляції.

До 1946 року в японських школах учням викладали міфічну історію, запозичену з найдавніших японських хронік, датованих 712 та 720 рр. н. е. У них йшлося, що богиня сонця Аматерасу, яка народилася з лівого ока бога-тво- рця Ідзанаґі, відправила на землю свого внука Нініґі, який на японському острові Кюсю одружився із богинею землі. За допомоги сліпучого священного птаха, який знешкоджував ворогів, правнук Нініґі на ім’я Дзимму у 660 р. до н. е. став першим імператором Японії. Щоб заповнити прогалину, яка виникла між цією датою та першими історично задокументованими правителями Японії, автор хроніки вигадав тринадцятьох інших неіснуючих імператорів.

Під кінець Другої світової війни японський імператор Хірохіто нарешті заявив своєму народові, що не походить від богів. Тож японським археологам та історикам довелося підлаштовувати свої теорії під його зізнання. З того часу вони мають значно більше свободи в реконструкції історичних подій, хоч деякі обмеження зберігаються. Найважливіша археологічна пам’ятка Японії — 158 гігантських курганних поховань, відомих як кофуни, що були створені протягом 300—686 рр. н. е. і, як вважається, містять останки перших імператорів та членів їхніх родин, — досі належать Службі Імператорського дому. Остання забороняє археологам розкопувати поховання, стверджуючи, що це осквернить пам’ять небіжчиків, але, вочевидь, побоюючись, що в такий спосіб можуть вийти на поверхню небажані факти про походження японської імператорської родини (а раптом вона з Кореї?).

Якщо в Сполучених Штатах археологічні матеріали були створені народами (корінними американцями), не спорідненими з більшістю сучасних жителів Америки, то японські археологічні матеріали будь-якої давнини належали пращурам сучасних японців. Завдяки цьому археологія в Японії отримує астрономічні річні бюджети і привертає громадську увагу в немислимих для інших країн масштабах. Щороку японські археологи обстежують понад 10 тис. розкопів, наймаючи для цього 50 тис. робітників. Не дивно, що в Японії було відкрито в двадцять разів більше неолітичних стоянок, ніж у всьому величезному Китаї. Репортажі про розкопки з’являються майже щодня на телебаченні та на перших шпальтах провідних газет країни. Японські археологи рішуче налаштовані довести, що предки сучасних японців прибули на архіпелаг у дуже далекому минулому, тому в звітах про розкопки постійно підкреслюють, що стародавнє населення країни суттєво відрізнялося від населення сусідніх регіонів світу і що воно доволі схоже на сучасних жителів Японії. Скажімо, археолог, читаючи лекцію про археологічну стоянку 2000-літньої давнини, акцентує увагу на ямах для сміття, в які мешканці стоянки скидали покидьки і які буцімто ілюструють, що навіть у такі давні часи японці дотримувалися чистоти, якою зараз пишаються їхні гіпотетичні нащадки.

Безпристрасне обговорення японських археологічних матеріалів особливо сильно ускладнюється тим, що тлумачення японцями їхнього минулого впливає на їхню сучасну поведінку. З нього вони черпають висновки про те, хто кого в Східній Азії збагатив культурою, відповідно — хто культурно роз- виненіший, а хто — варвар, а також які народи мають історичне право на землі інших народів. Наприклад, переконливі археологічні докази свідчать про обмін людьми і матеріальними об’єктами, який відбувався між Японією та Кореєю протягом 300—700 рр. н. е. Японці вбачають у ньому доказ того, що їхні предки завоювали Корею, завізши з неї в Японію рабів і ремісників; а корейці тлумачать його як доказ того, що Корея завоювала Японію, а засновники японської імператорської родини прибули з їхньої країни.

Тому коли в 1910 році Японія ввела війська в Корею, японські полководці святкували цю анексію як «відновлення легітимного порядку старовини». Протягом наступних 35 років японські окупаційні сили докладали зусиль, щоб викоренити корейську культуру, а в освітній системі — замінити корейську мову японською. Корейським родинам, кілька поколінь яких жили в Японії, однаково важко отримати японське громадянство. В Японії досі існують так звані могили носів, які містять носи, відрізані в 20 тис. корейців і привезені разом із іншими трофеями додому після японського вторгнення в Корею XVI ст. Не дивно, що відраза до японців поширена серед корейців, а зневага до корейців — серед японців.

За приклад того, як здавалося б вузькоспеціальні археологічні дебати роздмухують у Японії громадські пристрасті, може правити найвідоміша археологічна знахідна з доісторичного минулого країни - меч V ст. н. е. із кургану Ета-Фунаяма, який у Японії вважається національним скарбом і зберігається в Національному музеї Токіо. Цей залізний меч інкрустовано срібним написом, виконаним китайськими ієрогліфами, котрий вважається одним із найдавніших уцілілих зразків письма в Японії. В написі згадується якийсь великий правитель, його чиновник і корейський писець на ім’я Чоан. Деякі з китайських символів стерлися, зіржавіли або були зіпсовані, тому доводиться здогадуватися, про що саме йшлося в тексті. Згідно з прийнятим серед японських учених підходом до прочитання втрачених символів, у написі йдеться про японського імператора Місу ва Ваке, який згадується в хроніках VIII ст. Проте в 1966 році корейський історик Кім Сокхьон шокував японський науковий істеблішмент своєї гіпотезою про те, що на місці зіпсованих символів стояло ім’я правителя Кореї Керо, а згаданим у написі чиновником був один із його корейських васалів, який у той час окупував частину Японії. Яким, у такому разі, був «легітимний порядок старовини»?

У наш час Японія та Корея — дві великі економічні сили, територіально відділені одна від одної Цусимською протокою, які сприймають одна одну крізь згубні окуляри фіктивних міфів та реальних історичних звірств. Нездатність цих двох великих народів знайти спільну мову не віщує добра майбутньому всієї Східної Азії. А для того, щоб її знайти, важливо правильно зрозуміти, хто ж такі японці насправді та як вони відділилися від близько споріднених із ними корейців.

Щоб зрозуміти унікальну культуру Японії, слід розпочинати з її унікальної географії та екології. На перший погляд, Японія здається дуже схожою на Британію в географічному плані: обидві — великі архіпелаги, розташовані на східному та західному краях євразійського материка. Проте важливі відмінності між ними ховаються в деталях: Японія дещо більша за територією і лежить далі від континенту. Площа Японії — 378 тис. квадратних кілометрів, що вдвічі більше за Британію і майже дорівнює Каліфорнії. Від Британії до французького берега — лише 35 кілометрів, а від Японії до найближчої суші азійського материка (Південної Кореї) — 177 кілометрів, до російського берега — 290 кілометрів, а до китайського — 740 кілометрів.

Мабуть, саме через це британська історія набагато тісніше переплетена з історією континентальної Європи, ніж японська історія з історією континентальної Азії. Наприклад, протягом нашої ери в Британію чотири рази успішно вторгалися завойовники з континенту, а