Читати книгу - "Танок драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Господар грубо схопив її за руку, поставив на ноги і почав верескливо питати по-волантиському, хто заплатить за збитки.
Вдова вододілу холодно поглянула на Мормонта.
— Кажуть, лицарі захищають слабких і невинних. Якщо це так, то я — прекрасна панна,— вона презирливо розсміялася.— Як тебе звати, дитино?
— Пенні.
Літня жінка заговорила до господаря мовою Старого Волантиса. Тиріонові вистачило його знань, щоб зрозуміти: вона просить господаря відвести дівчину в її кімнату, налити їй вина й підшукати їй якийсь одяг.
Коли вони пішли, вдова втупилася в Тиріона блискучими очима.
— Здається мені, чудовиська мають бути трохи більші. У Вестеросі за тебе дають титул лорда, коротуне. Але тут, боюся, твоя цінність трохи менша. Проте, гадаю, варто все-таки допомогти вам. Схоже, Волантис — небезпечне місце для карликів.
— Як мило з вашого боку,— Тиріон солодко до неї посміхнувся.— Може, заодно знімете з мене й ці чарівні залізні бранзолетки? У цього чудовиська лишилася тільки половина носа, і вона просто жахливо свербить. А ланцюги такі короткі, що я не можу почухатися. Я радо вам їх подарую.
— Яка щедрість! Але я колись носила залізо й тепер віддаю перевагу золоту і сріблу. І, на жаль, це Волантис, тут кайдани і ланцюги дешевші за хліб, і заборонено сприяти втечі раба.
— Я не раб.
— Усі люди, потрапляючи в руки работоргівців, заводять таку саму пісню. Я не наважуся допомогти вам... тут,— вона знову гойднулася вперед.— За два дні у Карт через Новий Гіс відпливає «Селейсорі Коран»; корабель везе олово й залізо, сувої вовни й мережива, п’ятдесят мирських килимів, засолений труп, двадцять глечиків драконячого перцю і червоного жерця. Сядьте на нього.
— Ми сядемо,— сказав Тиріон,— і дякуємо.
— Нам не потрібно в Карт,— нахмурився сер Джора.
— А корабель і не дійде в Карт. Бенеро бачив його у своєму полум’ї,— стара хитро посміхнулася.
— Як скажете,— вишкірився Тиріон.— Був би я волантисянином, вільним і шляхетної крові, я б голосував за вас на виборах тріархів, пані.
— Я не пані,— озвалася вдова,— я проста Вогарова повія. Постарайтеся забратися звідси, поки до влади не прийшли тигри. Якщо дістанетеся своєї королеви, перекажіть їй повідомлення від рабів Старого Волантиса,— вона торкнулася блідого шраму на зморшкуватій щоці — сліду від зрізаної сльози.— Перекажіть їй, що ми чекаємо. Перекажіть їй, щоб вона поквапилася.
Джон
Почувши наказ, сер Алісер Торн скривив вуста в подобі посмішки, але очі його лишилися холодними і твердими, як кремінь.
— То малий байстрюк посилає мене на смерть.
— На смерть,— закракав Мормонтів крук.— На смерть, на смерть, на смерть.
«Ти тільки гірше робиш»,— відігнав Джон птаха.
— Малий байстрюк посилає вас на розвідку. Знайти ворогів і повбивати їх, якщо доведеться. Ви добре володієте мечем. Ви були військовим інструктором — і тут, і у Східній варті.
— Ага,— торкнувся Торн руків’я меча.— Я третину життя змарнував, намагаючись навчити селюків, бовдурів і шахраїв бодай основ військового ремесла. Не дуже мені це допоможе в тому лісі.
— З вами піде Дайвен і ще один досвідчений розвідник.
— Ми вам усе покажемо, сер,— мовив Дайвен до Торна, зареготавши.— Навчимо вас витирати свій високородний зад листям, як справжній розвідник.
На ці слова Кедж Білоокий засміявся, а Блекджек Булвер сплюнув. Сер Алісер тільки й відповів:
— Ти хочеш, щоб я відмовився. Тоді ти зможеш відрубати мені голову, як відрубав Слінту. Я тобі такого задоволення не дам, байстрюче. Тільки молися, щоб мене зарізав клинок якого-небудь дикуна. Ті, кого вбивають Чужі, недовго залишаються мерцями... і все пам’ятають. Я повернуся, лорде Сноу.
— Я дуже сподіваюся.
Джон не міг зарахувати сера Алісера Торна до друзів, та все одно це був побратим. «Ніхто не казав, що побратимів обов’язково слід любити».
Нелегко було відсилати людей у глушину, знаючи, наскільки високі шанси, що вони вже ніколи не повернуться. «Вони всі досвідчені»,— переконував себе Джон... але дядько Бенджен зі своїми розвідниками теж був досвідчений, а примарний ліс проковтнув їх безслідно. Коли ж двоє з тих розвідників придибали зрештою на Стіну, то вже у вигляді блідавців. Не вперше і не востаннє Джон зловив себе на питаннях, що ж могло статися з Бендженом Старком. «Може, розвідники наштовхнуться на якісь його сліди»,— сказав він собі, сам у це не вірячи.
Один загін розвідників очолить Дайвен, а інші два — Блекджек Булвер і Кедж Білоокий. Принаймні вони раділи завданню.
— Приємно знову відчути під собою коня, сказав Дайвен при брамі, цикнувши язиком крізь дерев’яні зуби.— Я дуже перепрошую, м’лорде, але ми стільки по лавках розсиджувалися, що в нас уже повно шпичок у дупах.
Ніхто в Чорному замку не знає лісу так, як Дайвен,— усі дерева і струмочки, всі їстівні рослини, всі стежки хижаків і здобичі. «Торн потрапив у кращі руки, ніж заслуговує».
Джон спостерігав за вершниками зі Стіни: три гурти по троє вояків везли кожен по парі круків. Згори їхні гарони видавалися крихітними, як мурашки, і Джон навіть не міг розрізнити розвідників, але добре їх усіх пам’ятав. Кожне ім’я вкарбувалося йому в серце. «Восьмеро добрих хлопців,— подумав він,— а дев’ятий... що ж, побачимо».
Коли серед дерев зник останній вершник, Джон Сноу разом зі Стражденним Едом спустився вниз у коловоротній клітці. В повітрі літали окремі сніжинки, танцюючи на поривчастому вітрі. Одна спускалася разом з кліткою, ширяючи по той бік ґрат. Падала вона швидше, ніж їхала клітка, тож час до часу зникала унизу. А тоді сніжинку підхоплював порив вітру та знову кидав угору. Джон, якби схотів, міг потягнутися крізь ґрати і зловити її.
— Мені вночі наснився страхітливий сон, м’лорде,— поділився Стражденний Ед.— Ви були моїм стюардом, носили мені їсти і виливали за мною горщик. А я був лордом-командувачем, не мав ані хвильки спокою.
Джон навіть не усміхнувся.
— Твій кошмар — це моє життя.
З галер, розісланих Котером Пайком, повідомляли про дедалі більші кількості вільних людей на лісистих узбережжях на північний схід від Стіни. Там бачили і табори, і недобудовані плоти, і навіть корпус розбитого кога, якого хтось уже почав відновлювати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танок драконів», після закриття браузера.