Читати книгу - "Сонячний Птах"

шкіру. Жар від скельних стін бив по ньому наче молотом, то була фізична сила, проти якої він мусив пробивати собі дорогу вперед.

Він мав для своєї роботи дуже мало часу. Його змучені легені болісно роздималися, але він не наважувався вдихнути це отруєне, насичене димом повітря. Жар обпікав незахищену шкіру на його руках та обличчі, ноги краяв нестерпний біль, захисні підошви згорали.

Біля того місця скелі, де треба було робити прохід, він скинув бурдюк зі своїх пліч і застогнав від болю, коли його лікті ненавмисне доторкнулися до скелі, втративши квадратний дюйм шкіри, де рожеве свіже м’ясо залишилося без захисту.

Він поклав бурдюк на підлогу, обернувся й побіг назад крізь розвихрений дим і жар по тунелю, його ланцюги, що вільно теліпалися, дзвеніли під плащем. У таку хвилину люди гинули: іноді гаряча скеля роз’їдала шкіру бурдюка з водою та вином надто швидко, перш ніж той, хто приніс бурдюк, устигав відбігти на безпечну відстань.

Позад Тимона ляснув бурдюк, сорок галонів рідини змочили гарячу скелю, раптове скорочення скельних шарів потрясло поверхню, скеля вибухнула, й один із гострих її уламків ударив Тимона в потилицю й, наче бритвою, зрізав у нього на голові клапоть шкіри, оголивши кістку черепа. Він захитався, знаючи, що впасти на розпечену підлогу означало померти жахливою смертю, тому втримався на ногах, доки, долаючи запаморочення голови, доплентав до корита з водою і швидко занурив голову у смердючу спінену воду. Потім, не звертаючи уваги на брудну воду й спінену кров, які струменіли йому по спині, він схопив обома руками трубу з повітрям і видихнув у неї повітря, що розпирало йому легені. Він закашлявся й виблював, а його очі затуманилися слізьми болю.

Йому знадобилося кілька хвилин, щоб трохи відновити сили, й він пошкандибав до драбини, яка підіймалася до вищого шару. Поки він підіймався, спустили наступний бурдюк, і він притиснувся до бічної поверхні вузької шахти, щоб розминутися з ним. Він піднявся на п’ятдесят футів у темряві, а тоді заповз через край тьмяно освітленої печери з низькою стелею.

Наглядач рабів побачив, як він виповзає з шахти.

– Чому ти покинув своє робоче місце?

І довгий батіг зі шкіри гіпопотама кібоко нещадно обкрутився навколо ребер Тимона. Він скорчився, відчувши на собі цей укус.

– Моя голова, – видихнув він. – Я поранений.

Наглядач підступив до нього ближче й нахилився подивитись на липучий поріз на задній частині Тимонового черепа, звідки досі витікала чорна кров. Він буркнув нетерпляче:

– Тоді залишайся.

Й обернувся до десятьох рабів, які сиділи навпочіпки в ряд. Усі вони належали до невиправних, і всі носили ті самі важкі ланцюги, що й Тимон, і їхні тіла також були пошматовані шрамами та свіжими ранами. Наглядач за рабами вибрав одного з них, штрикнувши його загостреним кінцем держална батога.

– Ти наступний. Швидше.

Раб підвівся й поплентав до отвору шахти, важко переставляючи ноги, бо вогкістю забою просякли всі їхні кістки. На краю шахти раб зупинився й зі страхом подивився в жахливу, огорнуту густим димом яму.

– Швидше! – прогарчав наглядач за рабами, й кібоко засвистів і ляснув по шкірі нещасного.

Той почав спускатися драбиною.

Тимон дошкандибав до низької лави, що стояла під стіною. Він сів, упершись ліктями в коліна й обхопивши обличчя долонями. Легені йому боліли від диму, а поріз на голові обпікав його й жалив. Жоден раб не дивився на нього. Кожен сидів, занурений у власне приватне пекло, байдужий до всього іншого й мовчазний. Поруч із Тимоном чоловік почав кахикати, то був монотонний сухий кашель, і кривава слина з’явилася на його губах, заблищавши у світлі лампи. Він помирав від легеневої хвороби шахтарів. Пилюка з розколотих скель наповнила йому легені, затверднувши, як бетон, і перетворивши його легені на камінь. Ніхто не ворухнувся, ніхто не заговорив.

Молодший наглядач за рабами неспокійно ходив туди-сюди перед ними. Він був смаглявий бородатий чоловік, почасти ює, либонь, вільновідпущеник, а може, й ні. Він носив лляну туніку й легкий металевий нагрудник, достатній, щоб відвернути удар кинджала, й залізний шолом, який мав захистити йому череп від каміння, яке іноді сипалося з даху тунелю. На поясі в нього висів короткий залізний меч і кий для рабів, утиканий залізними цвяхами. Він був високий і дужий із пласкими м’язами на руках і ногах. Жорстокий чоловік, відібраний для роботи з невиправними через притаманну йому брутальність. Наглядачів завжди було двоє. Другий із них був чоловіком старшим, із просивиною в бороді й блідим, хворобливим на вигляд обличчям. Але широкий у плечах і небезпечний, не менш жорстокий, аніж перший наглядач, і значно досвідченіший. Згори вже опустили в шахту п’ять бурдюків із рідиною, і п’ять разів густий струмінь пари вилітав із темного отвору, коли рідина виливалася на розпечену скелю.

– Досить! – прогарчав молодший наглядач, нахилившись над шахтою, і раб виповз із глибини й лежав на краю печери, кахикаючи та ригаючи.

Він був брудний від попелу, поту й грязюки і блював жовтою рідиною на брудну підлогу.

– Заберіть його звідси, – наказав наглядач, і двоє рабів пошкандибали до нього і відтягли його до лави.

Око молодшого наглядача помандрувало вздовж лави, й ті, хто на ній сидів, із тривогою чекали, коли він оголосить свій вирок, бо нікому не хотілося, щоб він назвав саме його.

– Ти. – Гострий кінець батожища боляче встромився в ребра Тимона. – Ти не закінчив свою зміну.

Тимон не мав права просити, щоб йому дали відпочити ще кілька хвилин, протестувати не було сенсу, Тимон затямив це досить давно. Він підвівся на ноги й почовгав до шахти. Наготувався спускатися, але його затримка здалася наглядачеві задовгою, й батіг із бегемотової шкіри болісно оперезав його по найчутливішому місцю під пахвами.

Усе почалося, як рефлекс на біль. Тимон підняв руки, щоб захистити себе, й ланцюги гойднулися. У раптовому нападі гніву й болю Тимон крутнув важкі кайдани саме в ту мить, коли наглядач рабів замахнувся батогом удруге. Ланцюг обкрутився навколо руки наглядача рабів, і кістка тріснула з лунким звуком, який лунає, коли щось ламається.

Наглядач відсахнувся зі здивованим криком і зі зламаною рукою, що повисла поруч із ним. Трохи далі старший наглядач оголив меча, і той заскреготів, коли наглядач вихопив його з піхов. Він був на відстані п’ятдесятьох кроків нижче по тунелю.

Тепер їх було двоє, бо молодший наглядач зумів дістатися до свого меча лівою рукою. Десь у глибині рабського отупіння, в порожнечі тваринного світу рабів зблиснула іскра. Тимон пригадав, чого навчав його Гай