Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

продовжували розтягувати укріплення між будівлями, не звертаючи уваги на дах. «Краб» здригнувся і заскреготав. Від цього звуку в Джекі звело зуби. Гігантська машина похитнулася на вузлуватих ногах і випустила кілька бомб, які впали впритул із собором. Поліціянт знизу вказав на залишки барикади. І механічний звір рушив.

На даху випростався на повен зріст чоловік. Його миттєво висвітлив прожектор з дирижабля. Чоловік здійняв руку і завмер. Дівчина напружила зір.

Це був Федя. Джекі похолола. Він скинув піджак Тео, сорочка була розстебнута на грудях, обличчя й руки вимащені чорним. Він стояв на краєчку даху, а вона не могла відвести погляду: охоплене революцією місто з іншої реальності, присутність у її свідомості іншої людини, крики чужими мовами і наближення поліції не здавалися їй тої миті химерними в порівнянні з ним. У його силуеті було щось нереальне, але водночас природне, як уві сні, й Федя, нерухомий, ніби скульптура на даху, здавався їй частиною цього ілюзорного світу — плоть від плоті Леобурга, просочений його духом і приречений розділити його долю.

«Краб» перевалився з однієї ноги на іншу. Земля затремтіла. Джекі міцніше обхопила ліхтар. Ледве велетенська машина переступила залишки барикади однією ногою, Федя опустив руку.

З двох боків у «краба» полетіли темні предмети, не менше двадцятьох. І наступної миті тіло залізного створіння охопив вогонь.

На кілька секунд на площі запанувала дивна пауза — очі всіх були спрямовані на охоплену полум’ям громадину, а потім здійнявся дикий ґвалт. «Краб» натужно заскреготав і, зробивши ще крок, дав крен. Дирижаблі, уникаючи вогню, набрали висоту, на площі потемнішало. Вогненна машина застогнала — водій вирішив скоротити висоту ніг, але через полум’я механізм заклинило. Стрімко втягнулися тільки чотири ноги, дві залишалися витягнутими на повну довжину. «Краб» похилився набік. З кабіни повалив чорний дим. Поліціянти, що керували машиною, вистрибували на землю, їхні захисні костюми палали, скляні заборола масок укривалися густою кіптявою, позбавляючи зору. Нажахана Джекі затулила вуха від їхніх відчайдушних криків.

Один з дирижаблів підплив до охопленої вогнем машини. З відчиненого трюму гондоли посипався білий порошок. Це збило вогонь лише на мить, і окутаний ядучим чорним димом «краб» зрештою завалився на землю. Протестувальники тріюмфували. Джекі не йняла віри очам: під вагою кабіни залізні ноги поліційного монстра погнуло, і вогонь, що розгорівся з колишньою люттю, танцював на його залізних «кістках». Як це можливо? Чому той реагент з дирижабля не зміг загасити пожежу? Перед очима Джекі майнула картина знайомства з Леобургом: вибух паромобіля й острівці вогненної чорної рідини на бруківці. Пальне паромобілів! Воно не лишало жодного шансу на порятунок, вся земля і залізні ноги «краба» миттєво спалахнули. Федя там був і бачив те саме!

— Drugi ucieka! Drugi ucieka, kurwa mac![57] — волав хтось польською.

Земля знову затремтіла. Друга машина зі скреготом розвернулася і почала відходити вглиб вулиці. Знищення «краба» надихнуло учасників протесту. Людська хвиля ринула до барикад, і за кілька секунд «акули» почали тікати. Але цього разу вони бігли не до барикади праворуч, а... просто на Джекі. Дівчина притулилася до ліхтаря і замружила очі. А тоді відчула нестерпний біль.

Отямилася Джекі вже на землі. Розряд прошив усе тіло, руки й ноги помліли. З чола сповзали гарячі липкі краплі, що потрапляли в очі, заважали бачити. Реальність була схожа на комікс: просто над нею виник химерний силует з круглою головою. По занесеному для удару чорному кийку зміїлися блискавки. Але вона його не боялася, хоча знала, що ще одного удару не витримає.

По її обличчю майнуло світло з дирижабля. Поліціянт відсахнувся і завмер, а тоді хтось зніс його з ніг. Джекі заплющила очі.

— Якого біса ти тут робиш, туристко?! — засичав їй в обличчя жіночий голос. Хтось стиснув комір її плаща так, що вона мало не задихнулася.— Я що казала?!

Лейла потягнула її за комір і допомогла підвестися. Поліціянт розмахував руками і глухо репетував усередині шолома, поки його лупцювали розлючені захисники табору.

— Дякую...

Язик Джекі ледь ворушився, ноги підкошувалися.

— Дурна курко! — люто видихнула Лейла.— Негайно забирайся до собору! Знайди свою подружку, і сидіть там як миші! Пішла!

Вигнанка штовхнула її в спину. У голові гуло. Слизька бруківка стрибала перед очима, і Джекі шкандибала крізь натовп, перечіплюючись через дрова, ошмаття плакатів і наметів, чиїсь розкидані речі, поки не опинилася поруч із собором. Дівчина знесилено з’їхала спиною по стіні й заплющила очі.

Розділ 4

Нитки, що уриваються

— Прибув парламентер від Оздеміра!

Джекі насилу розліпила повіки після минулої скаженої ночі й не одразу зрозуміла, що за ґвалт зчинився в кімнаті. Просто над нею, затуливши собою світло невидимої лампи, нависав рудий велет. Як же його звуть?..

— Маку, чого ти ричиш, наче клятий морж? — невдоволено пробурмотіла Лейла десь поруч, і Джекі з подивом помітила, що вигнанка сидить на ліжку в неї в ногах.

— Кажу ж, Оздемір кличе на перемовини! Потрібна Агнеса!

Джекі миттєво прокинулася і звелася на лікті. Останнє, що вона пам’ятала,— холодна і вогка бруківка біля стіни собору. Тепер Агнеса сиділа поруч, скоріше за все, це вона знайшла її. В кімнаті панувала напівтемрява, яку розсіювала лише лампа на столі. Вигнанські катакомби. Несподівано тут виявилося величезне зручне ліжко з балдахіном, хоча раніше, зазираючи в «каюти», Джекі такого не бачила. Потилиця неприємно нила, дівчина притулила долоню до чола і намацала пов’язку — хтось подбав про її вчорашню травму. Тіло геть заклякло від холоду, і якби хтось не вкрив її дірявим вовняним пледом, вона промерзла б до кісток. Перед очима майнув той ранок, коли Джекі прокинулася на дивані у вітальні та сплутано пригадувала вчорашній вечір, але цього разу, звісно, про неї піклувався не Федя. Той, либонь, так само задрімав десь просто посеред вулиці, як і вона.

— Це ми ще подивимося,— позіхнула Лейла.— Збирай наших, зараз прийде Марсело. Ви обидві прокидайтеся; Агнесо, ти — до штабної, а ти... як тебе?

— Джекі.

— Ти йди на камбуз. Другий вхід праворуч. Допоможеш приготувати сніданок. Якщо буде треба, ми тебе покличемо.

Вигнанка підхопилася, обтрусила хутряний жилет, поправила широкі шкіряні браслети на зап’ястках і ретельно пригладила волосся, що вибилося з коси, а тоді вийшла з кімнати. Джекі злізла з ліжка і роззирнулася. Ця «каюта» була більше схожа на звичайнісіньку спальню, ніж на спартанські казарми з багатьма ліжками, де ночували інші вигнанці. Вочевидь, це було