Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

51. Благословення та прокляття працюють однаково

Опинившись у Феєрії, я зітхнула з полегшенням. На сеансах психотерапії я завжди пропонувала своїм пацієнтам, які намагалися впоратися з горем або тривогою, знаходити в собі острівець надії – представляти у своїй уяві місце, де вони могли б відчути себе в повній безпеці. Хтось уявляв будинок дитинства, де проходили найбезтурботніші дні, хтось малював у думці безлюдний пляж, де немає начальника-самодура, хтось переносився на вершину захмарної гори, куди не дістануть чорні думки. Це укриття допомагало сховатися від почуття провини, безвиході, страхів і сумнівів хоча б на якийсь час, отримати розрядку і розслабитися. Тепер мені теж потрібне було таке місце. Благо, у моєму розпорядженні справжній світ. Феєрія стала моїм оплотом гармонії із собою.

Щоб відірватися від поганих думок, я стала створювати для себе гарні вбрання, змінюючи одну сукню на іншу, потім у хід пішла кулінарна фантазія та гори солодощів, які я тільки й встигала діставати новими порціями з шаф на кухні. Але як би я не намагалася, відволіктися виходило погано.

Тоді в хід пішла важка артилерія – текіла та шампанське. Спустошивши пляшку ігристого та пару чарок вогненної води, я дозволила собі захмеліти, хоча у Феєрії це виявилося не просто. В усякому разі, я так думала, вважаючи себе абсолютно тверезою. Потім мене раптом осяяла думка, що пити поодинці якось не гоже і що леді не вистачає джентльмена, і вже через пару хвилин я стояла на ґанку Улісса у вечірній кутюрній сукні з дуже відвертим вирізом ледь не до пупка і з пляшкою текіли, що вчасно зустрічала мене на порозі архітекторського будинку. Він відчинив двері, вибігши на мій розпачливий крик, і обмер з приголомшеним обличчям.

Яро, лишенько...? Що з тобою?

Зі мною? Їк... Все добре... Їк, – неслухняним, наче онімілим, язиком відповіла я, гикнула і впала в його обійми.

Ти що п'яна? – вимовив він, підхопивши мене під руку.

На жаль, ні. Але це я й прийшла виправити! – сказала я і підняла над головою пляшку, як переможний прапор.

Улісс затягнув мене в будинок і посадив на диван, відразу забравши спиртне.

У тебе є келихи? Ммм? Їк... Чи хоч щось схоже на келихи? Капелюшки грибів, напр-їк-лад? – хихикнула я, невпинно гикаючи. Улісс спробував приборкати мою координацію, що зовсім розгулялася, і взяв за руки.

Яро, люба, що в тебе сталося? – весь час питав він, дбайливо поправляв моє розпатлане волосся і підкладав під боки подушки, щоб я не впала з дивана.

Ти такий милий, Ул-л-ліссе.. Їк ... Справжні-їк чоловік! - белькотіла я, дивлячись йому в очі, і раптом полізла цілуватися, випнувши губи, але трохи промазала і вп'ялася ротом у його верхню губу. Улісс від несподіванки завалився на спину, а я впала на нього грудьми, що випадково оголилися через широкий виріз моєї сукні. Він різко схопився з дивана, шалено витріщивши очі, й приставив долоню до підборіддя, а я потяглася до пляшки, яка тепер опинилася зовсім близько до мене на столику.

Так, ну все, леді! – вигукнув Улісс і вихопив текілу прямо в мене з-під носа. Це було нескладно, тому що мої рухи були як в уповільненій зйомці.

Ну гаразд… Гаразд… Бери собі… Їк… Я ще зараз наколдирю… Їк… У сенсі наколядую… Тьфу ти, начарую! Їк...

Але мої протести та спроби знову і знову створювати нові порції алкоголю швидко присікалися суворим Уліссом. Він встигав перехоплювати келихи мартіні, що з'являлися в найнесподіваніших місцях його будинку, забирав пляшки з шампанським під подушками й спритно усунув текілу, що розтеклася калюжею по підлозі. Моя свідомість була задурманена і точність відтворення «моря текіли» трохи шкутильгала… Втомившись боротися з Уліссом, який не допомагав, як очікувалося, а тільки заважав мені напитися (на мою думку, я все ще була абсолютна твереза), я зібралася повернутися до себе додому, але він швидко розкусив мій план. І поки я намагалася встати з дивана, спритно схопив моє зап'ястя і надів на нього браслет, схожий на той, що надягала Ніневія нібито для того, щоб мене не викидало з Феєрії.

Почувши недобре, я заволала пораненою вовчицею, спробувала брикнутися ногою і повалилася на диван, переможена й ображена. Намагання зняти браслет ні до чого не привели. Перед очима все кружляло і пливло.

Випий це, – суворо сказав Улісс, підносячи до моїх губ пляшечку з якоюсь рідиною.

Така маленька пляшечка? Ти вже зовсім? Ладно давай уже…

Я вихопила напій і одним духом випила його. Розум раптово прояснився, стіни перестали плисти – я протверезіла, але пам'ятала в найдрібніших подробицях все, що тільки що відбувалося, немов це було не зі мною, а на відео. Разом з тверезістю на мене напало усвідомлення того, що відбувається, а за ним – і напад сорому. Я сіла на дивані, закривши обличчя руками, і поправила сукню, яка майже оголила груди.

Уліссе… Вибач за це. Боже, яка ганьба… – бурмотіла я, з жахом згадуючи свою огидну поведінку "шаленої імператриці".

Він сів поруч і підбадьорливо поплескав мене по плечу.

Нічого. Буває. Що в тебе сталося?

Мені здається, я проклята ... – сказала я спустошено, дивлячись в одну точку. Мою увагу привернула кумедна ваза у формі персика. Якщо дивитися під певним кутом, то вона була схожа на рожеву попу немовляти, але Уліссу про це говорити я не посміла, щоб знову не образити ненароком його бездоганний за феєрійськими мірками смак.

Ти знаєш, ми всі в якомусь сенсі прокляті, – філософськи відповів він, щосили удаючи, що розуміє глибокий смисл моєї фрази. – Ще Кант казав, що...

Ні. Я не фігурально. Мені здається, я проклята! - перебила я його.

І в чому полягає прокляття?

Як тільки я знаходжу кохання, все одразу ж руйнується. Не бачити мені жіночого щастя... Ніневія так і сказала.

Я думав так само, коли Лілі покинула мене. Тільки без тієї частини, де про жіноче щастя, звісно…

Ніневія допомогла мені отримати те, про що я так мріяла – допомогла стати повноцінною жінкою, яка здатна дарувати життя. Але як тільки я знайшла це, все почало валитися. Спочатку розлучення з Владом, з яким ми збиралися одружитися. Потім Льоша… І ти ось…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍