Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

власне кубельце. Тепер я не заспокоюся, поки не поверну на твій рахунок усе до останньої витраченої копієчки.

Обійнявшись, вони попрямували зі спальні у вітальню. Там уже чекала дона Норма, якій кортіло щонайшвидше довідатися всі новини про купівлю дому.

— Які ж ви голубочки… — сказала сусідка, побачивши їх, і доктор, зніяковівши, відразу ж відійшов від дружини.

Наступного ранку дона Норма забігла до дони Флор порадитися щодо фасону сукні й, глянувши на її оголену шию, всміхнулася:

— А вашому подружжю, вочевидь, емоцій не бракує…

— Що, перепрошую?

— Я про вчорашнє, це ж справжня ідилія — виходити разом зі спальні, міцно притулившись одне до одного!

— Це ти про мене і Теодоро? — злякано запитала дона Флор.

— А про кого ж іще? Ви ж не просто так виходили зі спальні, обійнявшись? Теодоро такий серйозний… Не зорі ж ви там рахували удвох?.. Нарешті доктор відступився від своїх суворих правил… Хоча це цілком зрозуміло, треба ж було вдалу оборудку відсвяткувати…

— Що за балачки, Норміньє!.. Не рахували ми ніяких зірок…

— Ох, люба, та кому ти розказуєш? По твоїй шиї все видно, одна пристрасна мітка красномовніша за іншу. Я й гадки не мала, що наш доктор такий вампір…

Дона Флор провела рукою по шиї і притьма підскочила до дзеркала: синяво-багряні плямки від палких цілунків вкривали шию з правого боку. Який жах!

О, цей клятий тиран Гульвіса, як можна було повірити, що він її не торкнеться… Шия палала та багровіла, але дона Флор на нього не гнівалася. Він же запитав у неї дозволу пестити її шию, торкатися її волосся, шепотіти за вушком, лагідно цілувати… Заколисана такою ніжністю, вона заснула, а той бешкетник цим скористався!

Щоб приховати синці, дона Флор вбралася в блузку з високим комірцем. Боронь Боже, доктор Теодоро побачить ці багряні сліди чужих вуст, адже його власні, здавалося, були нездатні на такі бурхливі та пристрасні витівки. Дона Флор повернулася до їдальні.

— Заради Бога, Норміньє, навіть не думай брати Теодоро на кпини… Ти ж знаєш, який він сором’язливий…

— Звісно, докторові я й слова про це не скажу, але, Флорзиньє, ти ж не заперечуватимеш, що він потроху відступає від своїх правил… Може, колись він і був соромливий, згодна, але тепер… Знаєш, він навіть чимось із Гульвісою схожий: хіба той просто на вулиці таке не робив?..

Дона Флор почула, як поруч хтось підсміюється, й зрозуміла, що це Гульвіса. На щастя, дона Норма не бачила того шибеника: мало того, що він з’явився геть нізвідки, то ще й у тій сорочці, розмальованій голими жінками, що її дона Жіза привезла з Америки докторові. Та сорочка заледве сягала йому до пояса, все решта безцеремонно стричало напоказ…

9

ЩО В ЦЬОМУ ПОГАНОГО, ЛЮБА? ДОЗВОЛЬ, Я ВСЬОГО ЛИШЕ покладу отут свою руку, ось поглянь, далі цього місця вона не зрушить, я просто ніжно пеститиму тебе. Ну чого ти? — Гульвіса цнотливо торкався тугих округлих стегон дони Флор, але після мовчазної згоди рука його не стрималась, ніжно поповзла від стегон до сідниць і далі, захоплюючи чимраз нові території.

Отак лагідними дотиками, теплим подихом, м’якими вустами, солодкими словами, ніжними поглядами, сміхом, дотепними витівками, кокетливим залицянням Гульвіса, на думку дони Флор, загарбував її нездоланну фортецю гідності та скромності. Незавойованих територій ставало все менше і менше.

Під час кожної зустрічі Гульвіса стирав дедалі більше кордонів, під його руками падали бастіони, захоплені чи силою, чи кмітливістю: дотики, десь трохи далі дозволеного, або тисячі марних обіцянок — «Однісінький цілуночок, кохана, один-єдиний…» Перса, плечі, стегна, сідниці та сатинова впадина… все це тепер належало йому, його рукам, його вустам, це була його територія. І коли дона Флор схаменулася, її чесність і честь перед доктором була вже у пастці, під натиском ворога не впав лише єдиний і останній редут. Вона й не помітила, як він захопив майже всю її територію.

Дона Флор хотіла дорікнути за ті жахливі синці на шиї, пристрасні мітки, через які вона була змушена заборонити йому всі подальші близькі контакти, але Гульвіса лише обійняв її, лагідно шепочучи на вушко, сміючись з її соромливості й скромності, а потім раптом легенько вкусив її за вухо, і все тіло дони Флор обдало жаром.

Треба було негайно покласти край цьому фарсу, цим дворушним взаєминам, таким далеким від невинної дружби і від платонічного зв’язку, який собі уявляла дона Флор, коли Гульвіса з’явився вперше. Оцінивши рівень небезпеки, що загрожувала честі її чоловіка, благочестиву дону Флор охопив справжній відчай і вона твердо вирішила раз і на завжди покінчити з цим абсурдом. Хто ж таке бачив, щоб жінка мала двох чоловіків?

Сидячи на канапі, дона Флор обмірковувала, як би то якнайделікатніше поговорити з Гульвісою, щоб не образити його, зрештою, це ж вона сама його покликала, — аж раптом опинилася в його обіймах. Доки вона відчайдушно добирала слова, Гульвіса проник під її сукню, намагаючись узяти цей останній редут, міцний оплот, що так упевнено беріг гідність його колишньої дружини і честь доктора.

— Гульвісо!

— Ну дозволь хоч упівока глянути на мою любу розкішницю, кохана… Гину за нею всією своєю плоттю… А вона гине за мною…

Охоплена люттю та гнівом, дона Флор зірвалася на ноги. Гульвісі вже обрид її постійний спротив, і між ними спалахнула суперечка. Він геть не очікував такого рішучого відкоша, вважаючи, що завоював її вже цілком.

— Негайно прибери свою руку і не смій до мене торкатись… Якщо хочеш бачитися й розмовляти зі мною, то будь такий ласкавий, тримайся дистанції і затям: чимось більшим, ніж друзями, ми з тобою не будемо… скільки разів тобі повторювати, що я чесна жінка і дуже щаслива зі своїм чоловіком…

У відповідь полетіли кпини:

— Твій чоловік — звичайнісінький дурень, простакуватий недалекий нікчема… Тільки з вигляду такий кремезний… Та що він може знати про мистецтво любощів?

— Теодоро, щоб ти знав, не такий базікало, як ти, він дуже відповідальний і розумний…

— Розумний, кажеш… Не сперечаюсь, щоб над пробірками чаклувати, розуму йому, либонь, таки вистачає. А от щодо любощів — то тут він повний профан, і я в цьому впевнений… Досить на нього лише поглянути…

Дона Флор була вкрай обурена, такою Гульвіса її ще ніколи не бачив.

— Що ж, цього разу ти дуже помиляєшся, чи ж не мені краще знати? Він справжній чоловік! Із ним я навіть більш ніж просто щаслива… Та й, правду кажучи, кращої людини за нього я в житті не бачила. В усіх сенсах… А ти і нігтя його не вартий, якщо вже відверто…

Гульвіса тільки пафосно пирхнув на такий закид.

— Дай мені спокій, Гульвісо, ти мені більше