Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ  шістдесят дев’ятий 

 

Розділ  шістдесят дев’ятий 

 

Коли він мене проводжав, то я бачила в його очах сором, заздрість, і жагу до покаяння. 

Імператриця Марія І 

 

Всі кораблі були готові до відправлення. Ромул стояв на платформі, спостерігаючи, як поспіхом  на корабель заходять військові чиновники. Всього бортів відправлялося 20 штук, 3  з яких були виключно для вищого командування.   

Марія разом з Данилом та Ґрандом заходила на платформу. Вона була одягнена у прямий білий костюм, на грудях якого з правого боку розмістився чорний шеврон з золотою брошкою у формі  корони. Волосся заплете у гульку, а хода пряма як у моделі.  

-Моя пані Верховний Головнокомандувач, - вклонивши голову промовив Рому. – Ти виглядаєш просто неймовірно!  

-Не думала, що військова форма буде йти мені.  

-Навіть я не мав у своєму гардеробі такої, а ось ти… Справжня Імператриця! Хлопці, ви також маєте гарний вигляд. 

-Дякую, Ромуле! Для мене твоя оцінка не має жодного значення. Жартую! – з посмішкою промовив Ґранд, почухавши свою наново відрощену борідку. 

-Не буду вас затримувати. Бажатиму тільки удачі. Я не сумніваюсь, що ми переможемо.  

-Галактичний Союз просто так 400 років не міг проіснувати, - зазначив Данило.  

-Через день ми зустрінемось знову, - обіймаючи брата, промовила Марія. – Дякую, що підтримуєш мене.  

-Наша битва буде не завершеною. Нам ще потрібно провести багато робити з викорененням «Ордену»,- відповів Ромул. – Радий, що цим всім буде керувати така Імператриця, як ти! 

-Ромул правий. Не будемо тягнути людей із Землі на Плутон, ходімте на борт, - сказав Ґрнад підходячи до Імператора, щоб потиснути руку. – Те, як ти вижив, просто диво! 

-Це диво має ім’я – Єнс, - промовив Ромул з посмішкою в очі Ґранда. Тоді він підійшов до Данила, аби також потиснути руку. – Бережи її. 

-А ти Хюман, щоб не повернулися, а тут новий порядок.  

Ромул дивився як троє постатей сідають на корабель. Він з захватом дивився як вони піднімаються у небо і з кожною хвилиною набирають швидкість для повного занурення у космічний простір.  

До Марсу летіти вісім годин. Тим часом до генеральної битви таймер показував 17 годин. За час польоту можна буде набратися сили уві сні перед генеральним зіткненням.  

Марії не хотілося спати. Вона дивилася на далекі зорі через вікно ілюмінатору й згадувала минуле. У цей час до неї підсів Данило. Спочатку він не хотів порушувати тишу. Він милувався своєю дівчиною, не зводячи погляду з її офіційного вигляду. 

-Ти неймовірна! 

-Даниле, припини.  

-Пам’ятаю як зустрілися тоді з тобою на Титані. Ти переплутала мне з Ромулом.  

-Так а дійсно, ви схожі – статура, колір волосся. Тільки ти вище, а лице більш кругліше.  

-Хмм… Дякую. 

-А я пам’ятаю, як ми були на Марсі рік тому і ледь не заблукали в пустелі. 

-Ох, дійсно було весело тоді, коли через сильний вітер забився фільтр, і води мало було. Добре, що хоч додумалися пересидіти бурю.  

-Багато чого ми з тобою пережили. А як взяли космоліт самі, бо нам захотілося полетіти на Місяць. 

-А потім Ромул прокидається й чує про викрадення космлоту. Так… А зараз летимо на бій з «Орденом». Хіба могли таке подумати? 

-Проте щось нове у житті, - Марія нахилися в притул до Данила. – Я дякую долі за те, що ти з’явився в моєму житті. Як же  мені хочеться, щоб ти завжди був поруч, - взявши за руки хлопця промовила Марія. 

-Хто б міг подумати, що принцеса Галактичного Союзу з’явиться у забутій колонії на Титані. Пробач, але за це я люблю Ґранда. 

-Через тебе, я його також, - сказала дівчина і поцілувала хлопця на фоні космічного зоряного простору, де з кожною секундою планета Земля ставала меншою і меншою з ілюмінатів корабля. 

Данило поглянув на задумливий образ дівчини. Він протягнув долоню до своєї кишені. Там була гайка. Хлопець стиснув її у руці і з певним хвилюванням порушив тишу: 

-Я вірю в те, що у нас все вдасться. Але якщо щось під не так, то я не хотів би, аби ти була просто моєю дівчиною... 

Марія різко повернула голову на Данила. Вона помітила як долоня хлопця на білому глянці розтискається. Коли його пальці розслабилися, вона побачила гайку. 

-Любий, не треба було... 

-Я хочу, щоб ми побралися. І я хочу, щоб ти стала моєю нареченою! Ти вийдеш за мене, Верховна Правителька Галактичного Союзу і всієї Сонячної системи? Ти станеш моєю дружиною? 

На очах Марії злегка прогледілися сльози. Це її зворушило. Вона  розуміла, що вона й так скаже “Так!”, але її тривожило не це. Дівчину заполонили думки “а шо як...”. 

-Господи, любий, - вона витерла змокрілі зіниці, - це так... Боже, так прекрасно, що ти в мене є.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍