Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

щоб попередити його про наш приїзд. Як делікатно пояснив нам Генрі, місіс Ді страшенно не любила, коли гості падали як сніг на голову. Хоча я й розуміла її і навіть співчувала, таке ставлення до гостей було досить незвичним для часів, коли гостинність і відчинені двері були правилом.

— Їхня родина й домашнє господарство є… е-е-е… не такими, як зазвичай, завдяки заняттям доктора Ді, — пояснив Генрі, злегка червоніючи. — Господарі мають велику кількість дітей. І в них у домі часто… часто буває досить хаотично.

— Настільки хаотично, що його слуги час від часу самі падають у колодязь, — підкреслено зауважив Метью.

— Так. Було таке нещастя. Утім, гадаю, що під час нашого візиту такого не трапиться, — промимрив Генрі.

Мені було байдуже, в якому стані перебувало домашнє господарство пана Ді. Бо ми ж так близько підійшли до тої межі, за якою отримаємо змогу відповісти на багато запитань: чому за цією книгою всі ганяються, чи зможе вона розповісти нам про те, як з’явилися у цьому світі ми, створіння. Ну, і, звісно, Метью вважав, що в цьому манускрипті міститься відповідь на те, чому ми, потойбічні створіння, почали у модерну добу вимирати.

Чи то заради пристойності, чи то для того, щоб не демонструвати нам безладний виводок своїх дітей, доктор Ді чекав на нас, прогулюючись у своєму садку за цегляною стіною так, наче зараз був не кінець січня, а розпал літа. На ньому була чорна мантія вченого та досить тісний каптур, який закривав йому голову й шию, і увінчувала його пласка шапочка. Із підборіддя у нього стирчала сива борода. Заклавши руки за спину, доктор Ді статечно прогулювався оголеним зимовим садом.

— Докторе Ді! — гукнув Генрі понад стіною.

— О, лорде Нортумберлендський! Сподіваюся, ви в доброму здоров’ї? — Голос доктора Ді був тихий і хрипкий, але він навмисне (як і більшість інших людей) заговорив вельми гучно, зважаючи на глухуватість Генрі. Він зняв шапку і віддав герцогу низький уклін.

— Як на таку пору року, то більш-менш нормально, докторе Ді. Утім, ми прийшли сюди не через моє здоров’я. Як я вже пояснив у своєму листі, зі мною — мої друзі. Дозвольте мені представити їх вам.

— Ми з доктором Ді вже знайомі, — сказав Метью і, по-вовчому вишкірившись, низько йому вклонився. Я вже звикла, що він знав ледь не кожного другого відомого чоловіка цієї доби. То чому б йому не знати й доктора Ді?

— Добридень, пане Ройдон, — обережно поздоровкався придворний астролог.

— Це — моя дружина Діана, — сказав Метью, схиливши голову в мій бік. — Вона подруга графині Пемброкської і допомагає її милості здійснювати алхімічні експерименти.

— Ми з графинею Пемброкською листувалися на алхімічну тематику. — Доктор Ді враз забув про мене і став всіляко підкреслювати свої приятельські стосунки з місцевою знаттю. — У вашому листі наголошувалося, лорде Нортумберлендський, що ви хотіли б поглянути на одну з моїх книжок. Ви прийшли сюди від імені графині Пемброкської?

Перш ніж Генрі встиг відповісти, з будинку показалася гостролиця товстонога жінка в темній коричневій накидці з хутровою оторочкою, якій вже доводилося бачити кращі дні. Вона була чимось роздратована, але, забачивши графа Нортумберлендського, швидко приклеїла до свого обличчя вираз гостинності.

— А ось і моя люба дружинонька, — збентежено сказав доктор Ді. — Джейн, до нас прийшли граф Нортумберлендський та пан Ройдон, — гукнув він.

— А чому ж ти не запросив їх у дім? — напустилася на нього дружина, заламуючи у відчаї руки. — Бо вони, чого доброго, іще подумають, що ми не готові приймати гостей, хоча це не так. Ми завжди їм раді й завжди готові їх прийняти. Багато людей приходять до нас спитатися поради у мого чоловіка, мілорде.

— Так. Саме це й нас привело сюди. Бачу, ви в доброму здоров’ї, пані Ді. До того ж, як мені розповів пан Ройдон, нещодавно королева ощасливила своїм візитом ваше помешкання.

Джейн аж засяяла.

— І то правда. Із листопада місяця Джон уже тричі бачився з її величністю. Останні два рази вона заїжджала до нас із дальньої брами, бо їхала ричмондським шляхом.

— Цього Різдва її величність була до нас дуже щедрою, — сказав Ді, бгаючи в руках шапку. Джейн глянула на нього і скорчила кислу міну. — Ми гадали, що… але це вже не має ніякого значення.

— От і чудово, просто прекрасно, — поспішив підхопити Генрі нитку розмови, рятуючи доктора Ді від можливого конфузу. — Але годі про дрібниці. Ми приїхали до вас, щоб поглянути на одну цілком конкретну книгу.

— Бібліотеку мого чоловіка цінують більше, аніж його самого! — похмуро мовила Джейн. — Ми сильно витратилися на візит до імператора, а нам іще скільки голодних ротів годувати. Королева сказала, що допоможе нам. І вона дійсно видала нам невелику нагороду, але пообіцяла більше.

— Напевне, її величність відволікали якісь набагато важливіші проблеми, — сказав Метью, видобуваючи невелику, але важку торбочку. — Ось у мене залишок її винагороди. До того ж, я ціную вашого чоловіка, пані Ді, а не лише його книжки. Тому від нашого імені я додав дещо до гаманця королеви, щоб належним чином винагородити його труди.

— Я… Я так вам вдячний, пане Ройдон! — пробелькотів доктор Ді, обмінюючись поглядом зі своєю дружиною. — Так милосердно з вашого боку, що ви взялися довершити те, що почала королева. Ясна річ, справи державні завжди мають брати гору над проблемами окремої людини.

— Її величність не забуває тих, хто добре їй прислужився, — сказав Метью. То була відверта неправда, і про це знав кожен, хто стояв у засніженому садку, але заперечувати ніхто з присутніх не наважився.

— Вам усім треба відпочити й погрітися біля каміна, — сказала Джейн, чий рівень гостинності різко підвищився, коли вона побачила гаманець. — Я принесу вина і потурбуюся, щоб вам ніхто не заважав. — Вона зробила реверанс у бік Генрі, низько вклонилась Метью, а потім поквапилася до дверей. — Ходімо, Джоне. Бо твої гості обернуться на кригу, якщо ти їх іще трохи тут протримаєш.

Двадцять хвилин, проведених у помешканні подружжя Ді, переконали мене, що господар та господиня були представниками того особливого різновиду подружніх пар, які постійно чубляться через всілякі дрібниці, але загалом залишаються відданими один одному. Тож поки вони обмінювалися колючими заувагами,