Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

ми захоплено роздивлялися нові гобелени (подарунок леді Волсінгем), нові глечики для вина (подарунок сера Крістофера Хаттона) та нову срібну сільничку (подарунок маркізи Нортгемптонської). Коли ж ми завершили огляд подарунків і вислухали до кінця словесну перепалку подружжя Ді, нас, нарешті, провели до бібліотеки.

— Непросто ж мені буде вигнати тебе звідси, дуже непросто, — прошепотів Метью і, побачивши на моєму обличчі здивування, весело вишкірився.

Бібліотека Джона Ді і близько не була схожою на те, що я очікувала побачити.

Я уявляла собі, що вона буде схожою на простору приватну бібліотеку заможного джентльмена дев’ятнадцятого сторіччя, причому це уявлення ґрунтувалося на підставах, які тепер видалися мені цілковито нереальними й абсурдними. Бібліотека, яку я побачила, зовсім не була схожою на затишне місце, де можна було викурити люльку та посидіти біля каміна. Цього зимового дня бібліотека, освітлена лише свічками, виглядала навдивовижу темною. Біля комплексу вікон, що виходили на південь, читачів чекав довгастий стіл із кількома кріслами. Стіни кімнати були завішані географічними мапами, картами зоряного неба, анатомічними діаграмами та великоформатними афішами й листівками, які можна було купити у кожного аптекаря та в кожній книжковій крамниці Лондона. Їх було виставлено багато й за різні роки, вочевидь, для того, щоб полегшити доктору Ді процес складання гороскопів.

Ді мав більшу колекцію книжок, аніж будь-який вуз в Оксфорді чи Кембриджі, і йому явно була потрібна робоча бібліотека, а не бібліотека-виставка. Тож не дивно, що головним у ній були не світло та розташування книжок, а максимальна кількість полиць. Для її збільшення Ді поставив їх вертикально, окремо одна від одної і перпендикулярно до стін. Прості двосторонні полиці були зроблені з дуба і мали різну висоту, щоб на них можна було розміщувати всі типи книжок, що видавалися в Єлизаветинську добу. Із кожного боку полицю увінчувала похила подвійна конструкція у вигляді дашка, на який можна було покласти книгу, прочитати потрібний параграф, а потім акуратно повернути її на місце.

— О Господи, — промимрила я. Ді аж заціпенів від переляку, зачувши мою реакцію.

— Моя жінка вражена й приголомшена побаченим, докторе Ді, — пояснив йому Метью. — Вона ніколи в житті не бачила такої бібліотеки.

— Існує чимало бібліотек багатших за мою, які містять значно більше цінних книжок, пані Ройдон.

Джейн Ді встряла у розмову якраз вчасно, скориставшись цією слушною нагодою понарікати на убогість їхнього хатнього господарства.

— Імператор Рудольф має чудову бібліотеку, — зауважила Джейн, проходячи повз нас із підносом з вином та солодощами. — Але при цьому все одно не втримався від спокуси поцупити одну з найкращих книжок Джона. Імператор скористався щедрістю мого чоловіка, і тепер ми маємо мало надії на належне відшкодування.

— Облиш, Джейн, — сказав її чоловік. — Її величність все ж таки віддав нам одну книгу навзамін.

— А що то була за книга? — обережно поцікавився Метью.

— Та один рідкісний текст, — невдоволено пояснив Джон Ді, проводжаючи поглядом повні форми своєї дружини, коли та йшла з підносом до столу.

— Якась абракадабра, а не книга! — не втрималася Джейн.

То, напевне, був Ешмол-782. Мав бути.

— Пан Плят якраз про таку книгу нам і розповідав. Саме тому ми до вас і прийшли. Може, спочатку скористаємося гостинністю вашої дружини, а потім все ж таки поглянемо на книгу імператора? — спокійно, і бровою не повівши, запропонував Метью. А потім простягнув мені руку і я розуміюче потиснула її. Поки Джейн метушилася біля столу, нарікаючи на те, як святкові ціни на харчі ледь не довели їх до банкрутства, доктор Ді пішов шукати манускрипт Ешмол-782. Попорпавшись у полицях однієї книжкової шафи, він видобув звідти шуканий фоліант.

— Це не він, — стиха мовила я, повертаючись до Метью. — Цей надто маленький.

Ді пласко ляснув книгу на стіл перед Метью і перегорнув її потерту пергаментну обкладинку.

— Ось погляньте. Тут немає нічого, окрім незрозумілих слів та сороміцьких малюнків жінок-купальниць. — Джейн прожогом вискочила з кімнати, бурмочучи прокльони та хитаючи головою.

То був не Ешмол-782, однак цю книгу я знала: то був манускрипт Войнича, інакше відомий як Beinecke MS-408 з бібліотеки Єльського університету. Зміст цього твору так і залишився таємницею. Жоден дешифрувальник чи лінгвіст так і не спромігся виявити, про що ж ішлося в цьому тексті, а ботаніки так і не спромоглися визначитися щодо рослин, зображених на ілюстраціях цієї книги. Гіпотез, що пояснювали таємниці загадкового твору, було хоч греблю гати; були серед них і такі, що приписували цей твір прибульцям з космосу. Я зітхнула.

— Що — не те? — спитав Метью. Я похитала головою і розчаровано прикусила губу. Ді знову мене зрозумів неправильно, вирішивши, що я таким чином висловила невдоволення його дружиною, і миттю кинувся її захищати.

— Благаю вас, вибачте мою дружину. Джейн ця книга страшенно нервує й засмучує, бо це вона виявила її серед наших шаф та полиць, коли ми повернулися з імператорських володінь. А в ту подорож я брав із собою іншу книгу — надзвичайно цінний твір з алхімії, що колись належав великому англійському магу Роджеру Бекону. Він був більший за розміром і містив багато таємничого.

Я аж підстрибнула у своєму кріслі.

— Із Божою поміччю мій асистент Едвард спромігся зрозуміти той текст, а я так і не зміг, — продовжив Джон Ді. — Перед тим як ми поїхали з Праги, імператор Рудольф виявив інтерес до цієї книги. Едвард розповів йому про деякі таємниці, що в ній містилися: про перетворення металів та таємний метод забезпечення безсмертя.

Значить, все ж таки доктор Ді колись був власником манускрипту Ешмол-782. А його асистент, демон Едвард Келлі, спромігся прочитати текст. Від збудження мої руки затрусилися, і я, щоб приховати це, сховала їх під край спідниці.

— Коли нам наказали повертатися додому, Едвард допомагав Джейн пакувати наші книги. Джейн вважає, що Едвард поцупив цю книгу і замінив екземпляром із колекції його величності. — Ді завагався, і на його обличчі з’явився сумний вираз. — Мені не хочеться думати зле про Едварда, бо він був моїм вірним напарником і ми багато часу провели разом. Утім, їхні стосунки з Джейн ніколи не були гарними, тому я спершу відкинув її припущення.

— Але зараз ви вважаєте, що ваша дружина мала рацію, — зауважив Метью.

— Перебираючи в пам’яті події недавніх днів, пане Ройдон, я намагаюся пригадати хоч одну деталь, яка