Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

службу доручив иншому. Теофіл, звільнившись від турбот і житейського галасу, жив собі, служачи єдиному Богові.

Ненависник же роду людського, не терплячи бачити богоугодного в безпечаллі життя Теофіла, озброївся на нього всіма своїми підступами. Почав то помислами, то устами певних людей бентежити його, кажучи йому, що "збезчестив тебе єпископ, не пам'ятаючи таких трудів твоїх, принизив тебе, вибрав гіршого, недосвідченого, недостойного, на сміх і на наругу всім віддав тебе". І почав Теофіл спочатку потрохи слухати слів і думок, від біса насланих, тоді більше про те і сам із собою, і з приязними до нього розмовляти і жалітися. І до того зміг привести чоловіка ворожий підступ, що забув звичне своє уповання на Бога, почав знемагати малодушністю й безмірною печаллю і впав у відчай, думаючи, що всі мають його на посміх і наругу і що ніхто не шанує його. Соромився вийти з дому свого між людей, і через те зайнялося в його серці невимовне бажання попередньої влади й урядування в маєтках церковних. І думав про те вдень і вночі, і бентежився помислами, і шукав, яким би способом вернутися у свій попередній чин, аби не веселилися через приниження його вороги його. Через таке бажання й небогоугодні помисли відступила від його серця Божа благодать, без неї ж він впав у крайній відчай — почав шукати чарів і допомоги бісівської. І той, хто спершу не хотів прийняти єпископського сану, після того меншої забажав влади, — Бог так допустив, — бо злим помислам і сатанинській раді підкорився.

Був у місті тому один згубний чоловік, єврей, волхв, відомий чарівник і звабник. Був справжнім рабом дияволові, що багатьох вводив у погибель. До того волхва пішов Теофіл вночі. Прийшовши до дому його, почав стукати у ворота. Волхв же, почувши, вийшов побачити, хто то такий. Побачивши Теофіла, вжахнувся. Сповнений подиву (знав-бо його), просив, щоб увійшов у хатину його. Увівши його, спитав:"Яка причина, пане мій, що до мене, поганого й недостойного, вночі прийти потрудився?" Теофіл же зразу припав до ніг волхва, просячи: "Якщо можеш, поможи мені і не зневаж мене, бо я у великій печалі". І розповів волхву все детально, як єпископ засмутив його, забравши в нього урядування, і віддав його на посміх людям, гіршого вибрав, а його відставив. Обіцяв же волхвові велику винагороду віддати, якщо поможе йому і в попередню честь приведе його. Сказав же до нього той богомерзенний волхв-єврей: "Пане мій, анітрохи тим не журися, але радісний і при добрій надії нині йди до дому свого, наступної ночі в цей же час знову до мене прийди, і я тебе поведу до пана мого, який вповні у всьому поможе". Окаянний же в той час Теофіл, ті слова від волхва чуючи, зрадів вельми і пішов з надією згубною. Коли ж надійшов день і ніч знову настала, Теофіл, за велінням волхва, знову до нього опівночі прийшов. Волхв же, взявши його, повів на іподром, де ж бувають кінські перегони, і сказав йому: "Якщо побачиш якесь видіння або почуєш якийсь голос, нічого не бійся ані не знаменуй себе хресним знаменням, бо хрест не помагає людям, більше ж є сміху достойною звабою християн". Коли ж Теофіл з усім погодився й обіцяв не загороджуватися хрестом, зразу волхв показав йому привид такий. Багато облич якихось дивних видно було, що були різним світлим одягом прикрашені, і свічки запалені мали в руках — були ж то біси. І викрикали похвали князеві своєму сатані. Був же й князь пітьми, сидів серед них у гордості і примарній славі.

Тоді окаянний той волхв, єврей, взявши за руку Теофіла, повів його на згубне те соборище. І до князя того зближався з ним. І сказав князь пітьми до жида: "Нащо цього чоловіка до нас ти привів?" Відповів богоненависний єврей, говорячи: "Пане мій, я привів його до тебе, бо єпископ його вельми опечалив, допомоги від тебе просить". Сказав сатана: "Як я маю помагати тому, хто раб Бога свого. Якщо справді хоче бути моїм рабом і в число моїх слуг зарахуватися, я так йому допоможу, що більшу від першої владу і честь матиме і всіма буде більше володіти, ніж єпископ". І сказав волхв до Теофіла: "Чи чуєте, що князь говорить?" Відповів Теофіл: "Чую і зроблю, що накаже мені". Те мовивши, зразу припав, поклонився сатані й почав цілувати ноги його. Тоді сказав диявол до волхва: "Хай відречеться цей чоловік Сина, що називається Маріїн, також і її самої нехай відречеться, їх-бо вельми ненавиджу. Відречення ж те нехай напише своєю рукою і подасть мені. Тоді нехай просить від мене, що потребує, і прийме". Теофіл же, те чуючи, сказав йому: "Зроблю все, що мені наказуєш, пане мій, лише хай отримаю бажане". Це почувши, підступний ворог роду людського диявол простягнув бісівські свої руки, і обійняв Теофіла, і почав гладити бороду його, й уста свої нечисті прикладати до уст його, і цілувати. І говорив йому: "Радій, щирий мій і вірний друже". Тоді окаянний Теофіл, підтверджуючи дружбу з дияволом, відрікся Христа, Спаса нашого, і Пречистої Його Богоматері. Написав же те своє відречення на хартії, яку волхв на те приготував, і, запечатавши, віддав князеві пітьми. Обійнявшись з ним дружньо і взаємно поцілувавшись, розійшлися. Князь пітьми зі слугами своїми став невидимий, на своє місце в пеклі відійшов, Теофіл же й жидовин повернулися з іподрому — обидва раділи із загибелі своєї.

Наступного дня за Божим, як же видно, провидінням, а не за диявольським влаштуванням збудився єпископ і розкаявся, що відставив Теофіла від економського урядування, — послав, кличучи його знову у двір архиєрейський. І з великою честю возвів його на попередню службу, і подвійно вшанував його, і більшу владу довірив йому над усім майном церковним і над усіма ділами. Ще ж єпископ і прощення в Теофіла просив перед усім клиром і громадянами, кажучи: "Прости мені, брате, що згрішив перед тобою, прости мені, що принизив твою святість й иншого, невмілого, на твоє місце поставив. Нині-бо його відсторонюю, тебе ж прошу, аби ти знову прийняв попереднє правління економства". Із тої години почав Теофіл знову в попередній своїй честі і владі жити й керувати всіма економськими справами, і понад усіх шанували його, не лише-бо церковники і всі громадяни велику шану віддавали йому і зі страхом корилися, а й сам єпископ шанував його вельми. А ті, що раніше вороже ставилися до Теофіла, зовсім