Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

очей, безпомилково впізнаються східні азійці на кшталт сучасних японців або корейців. Вони нічим не схожі на бородатих айнів. Тож якщо японці витіснили айнів із усіх японських територій на південь від Хоккайдо, ця подія мала відбутися раніше 500 р. н. е. Заснувавши торговельні факторії на Хоккайдо в 1615 році, японці почали ставитися до місцевих айнів приблизно так само, як білі американці ставилися до корінних американців. їх підкорювали, зганяли в резервації, використовували як рабську силу в факторіях, виселяли з земель, яких жадали японські рільники, та винищували під час повстань. Після анексії Хоккайдо Японією в 1869 році, японські освітяни рішуче взялися за ліквідацію культури та мови айнів. На сьогодні їхня мова практично вимерла та й самих чистокровних айнів майже не лишилося.

Найдавніші письмові відомості про Японію походять із китайських хронік, позаяк письмо в Китаї з’явилося задовго до того, як поширилося в Корею та Японію. Протягом 108 р. до н. е. — 313 р. н. е. Китай утримував поселення на території Північної Кореї, обмінюючись посланцями із Японією. За результатами їхніх подорожей у китайських хроніках з’явилися оповіді про різні народи під загальною назвою «східні варвари». Серед них фігурує і Японія під назвою «Ва», про яку говориться, що її жителі поділені на сотню невеликих державок, котрі часто воюють між собою. Дуже мало корейських і японських написів збереглося з періоду до 700 р. н. е., зате в 712 та 720 роках у Японії, а згодом і в Кореї були укладені розлогі хроніки. Вміщені в них оповіді про давніші часи рясніють відвертими вигадками, мета яких — звеличити й легітимізувати владу правлячих родин. За приклад може правити японська оповідь про походження імператора від богині сонця Аматерасу. Проте цих хронік цілком достатньо, щоб переконатися в потужному впливі Кореї та Китаю (через посередництво Кореї) на тогочасну Японію, результатом якого стало впровадження в ній буддизму, письма, металургії, інших ремесел та бюрократичних методів. Також у хроніках постійно згадуються корейці, які перебували в Японії, та японці, які перебували в Кореї, що сучасні японські та корейські історики відповідно тлумачать як доказ завоювання Кореї Японією або навпаки.

Отже, ми з’ясували, що предки японців прибули в Японію до появи в них письма, а також що їхня біологія свідчить про нетривалу ізоляцію на архіпелазі на противагу їхній мові, із якої випливає, що вони мали опинитися на своїх островах щонайменше 5000 років тому. Щоб розплутати цей клубок суперечностей, давайте тепер звернемося до археологічних матеріалів. Вони нам покажуть, що японське суспільство — одне з найунікальніших у світі.

У наш час до берегів Японії та Східної Азії прилягає мілка морська акваторія. Це означає, що протягом льодовикової доби, коли значна частина водної маси була скута в льодовиках, а рівень світового океану був десь на 150 метрів нижче сучасного, ця акваторія являла собою сушу. В цей час найпівнічніший острів Японії — Хоккайдо — утворював суцільну ділянку суші із сучасним островом Сахалін та континентальною Росією; а найпів- денніший острів — Кюсю — сполучався суходільним мостом із Південною Кореєю через сучасну Цусимську протоку. Також всі великі японські острови сполучалися між собою, а значна частина акваторії сучасного Жовтого та Східнокитайського морів становила суходільне продовження материкового Китаю. Тож не дивно, що поруч із тваринами, які перейшли в Японію тогочасними суходільними мостами, зокрема предками сучасних японських ведмедів і мавп, на її землі ще задовго до винайдення човнів потрапили пралюди. Кам’яні знаряддя свідчать, що вони з’явилися тут не пізніше ніж півмільйона років тому. При цьому кам’яні знаряддя північної Японії більш схожі на знаряддя з Сибіру та північного Китаю, а знаряддя з південної Японії — на знаряддя з Кореї та південного Китаю, з чого випливає, що пралюди скористалися як північним, так і південним суходільними мостами.

Японія льодовикової доби була не вельми гостинним краєм для проживання. Хоч до неї не дотяглися льодовики, які вкривали Британію та Канаду, тут однаково було холодно й сухо, а лісовий покрив утворювався переважно з хвойних дерев та березняку, з яких людям мало поживи. На тлі цих несприятливих обставин тим більш разюче виглядає ранній прогрес Японії: близько ЗО тис. років тому її населення одним із перших у світі почало шліфувати ріжучі краї кам’яних знарядь, замість того щоб просто розколювати чи відщеплювати, як раніше. В британській археології поява знарядь зі шліфованими лезами вважається великим культурним проривом, який відокремлює неоліт (нову кам’яну добу) від палеоліту (давньої кам’яної доби), але на території Британії вони з’явилися разом із упровадженням рільництва не раніше 7000 років тому.

Близько 13 тис. років тому, коли по всьому світу почали стрімко танути льодовики, умови для людей в Японії різко покращилися. Завдяки зростанню температур, кількості опадів та вологості продуктивність тамтешньої флори підвищилася до сучасного рівня, яким Японія вирізняється серед інших країн помірної кліматичної зони. Листопадні ліси з горіховими деревами, які під час льодовикової доби обмежувалися південною частиною архіпелагу, просунулися на північ, витісняючи хвойні дерева. Таким чином, на зміну лісовому покриву, безплідному для людини, прийшов новий тип лісу, в якому люди могли знайти багато поживи. Підйом рівня моря затопив перешийки, якими Японія сполучалася з азійським материком, перетворивши її на великий архіпелаг. На місці колишніх рівнин утворилося мілководдя та сформувалася нова берегова лінія, всіяна незліченною кількістю острівців, бухт, затоплюваних під час припливів прибережних низовин і гирл, які кишіли морепродуктами.

Кінець льодовикової доби став свідком першої з двох найважливіших змін у японській історії — винайдення гончарства. Вперше в своїй історії люди мали в розпорядженні водонепроникну посудину, якій легко було надати будь-якої бажаної форми. Здобувши завдяки цьому винаходу змогу готувати їжу шляхом кип’ятіння, тушкування та парової обробки, люди отримали доступ до розкішних харчових ресурсів, якими раніше не могли скористатися: листяних овочів, які на прямому вогні просто б згоріли або втратили всю вологу; молюсків, яких тепер можна було легко відкрити; та отруйних або гірких, але поживних харчів на кшталт жолудів або кінських каштанів, з яких тепер можна було виводити токсини шляхом замочування. М’якою вареною їжею можна було годувати малих дітей, що дозволяло раніше відлучати їх від грудей, а їхнім матерям — частіше народжувати дітей. Беззубі літні люди — сховища інформації в дописемних суспільствах — могли краще харчуватися та жити довше. Всі ці далекосяжні наслідки гончарства дали поштовх демографічному вибуху, внаслідок якого населення Японії, згідно з оцінками, зросло з кількох тисяч осіб до чверті мільйона.

Зрозуміло, японці не були єдиним народом,