Читати книгу - "Пастка на дурнів"

можуть збити при першому ж вильоті!

На ці слова полковник Пескарт умить прояснів.

— Що ж, коли так, Майло, то ми з підполковником Порком охоче приймемо в тебе справи синдикату, — з удаваною недбалістю мовив він, потираючи руки, і трохи не облизався, наперед смакуючи таку перспективу. — Тим більше, що певний досвід з торгівлею помідорами на чорному ринку в нас уже є. Тож із чого почнемо?

Майло зміряв полковника спокійним, вдячним поглядом.

— Спасибі вам, сер, повік не забуду вашої доброти, — якнайщирішим голосом мовив він. — По-перше, вам доведеться подбати про обезсолену дієту для генерала Штирхера та обезжирену — для генерала Бидла.

— Стривай, Майло, я візьму олівець… Так..: Що там іще?

— Кедри, сер.

— Кедри?

— Ліванські, сер.

— Ліванські кедри?

— Кедри з Лівану. Треба відправити на тартак в Осло, де їх поріжуть на тес для будівництва Кейп-Коді. Потім банани.

— Банани?

— Пливуть через океани. З Нової Зеландії — до Голландії за тюльпани, які відправлено літаком до Женеви, за сири для Відня. Пео.

— ПО?

— Так точно, сер, з попередньою оплатою. Оплата по доставці тут не проходить. Трон Габсбургів хитається.

— Стривай, стривай, Майло!..

— І не забудьте про електролітний цинк на складах Флінта. Чотири вагони електролітного цинку мають бути відправлені з Флінта франко-бортом через Калькутту до Дамаска — прибуття вісімнадцятого, добова прострочка — два проценти, П. К. М.

— Пекаем?

— Плата в кінці місяця, сер. «Месершміт» із вантажем коноплі треба відправити до Белграда в обмін на півтора літака С-47 з недов’яленими фініками з Хартума за попередньою домовленістю, коротше — П. Д. Виручку за португальські анчоуси, продані Ліссабону, пустити в оплату єгипетської бавовни, коли її повернуть нам із Мамаронека, а також для закупки максимальної кількості іспанських апельсинів. За naranjas завжди платіть готівкою.

— За naranjas?

— Так у іспанців називаються апельсини, а це іспанські апельсини. І не забудьте про палеолітика.

— Кого-кого?

— Палеолітика із Пілтдауна,[54] Пілтдаунську людину, сер! Інститут Смітсона у Вашінгтоні, за браком коштів, поки що не може придбати у нас другої Пілтдаунської людини, та незабаром має віддати кінці їхній улюблений меценат, і тоді…

— Майло…

— Франція готова закупити в нас оптом всю петрушку, і це безперечно, в наших інтересах, бо нам потрібні франки для обміну на пфеніги для оплати фініків, коли їх повернуть назад. Крім того, я замовив у Перу величезну партію бальзового дерева, яке треба розподілити на паях серед усіх їдалень синдикату, строго пропорційно до кількості їдців.

— А навіщо їдальням бальзове дерево?

— Добряче бальзове дерево в наші дні — дефіцит, полковнику. Треба бути дурнем, щоб упустити таку нагоду!

— Так, так, — не дуже впевнено проказав полковник Пескарт. Він мав вигляд людини, в якої починається приступ морської хвороби. — Сподіваюсь, ти не переплатив?

— Ще й як переплатив, сер! — бадьоро відказав Майло. — Вони заправили скажену ціну! І все-таки довелося платити, тим більше, що продавець — одна із наших філій, тож чим дорожче, тим краще. Далі — шкури.

— Кури?

— Шкури.

— Шкури?

— Еге ж, шкури. В Буенос-Айресі. Їх треба негайно видубити.

— Видубити?

— Негайно ж, на Ньюфаундленді. І відразу ж відправити морем до Хельсінкі і БПО, до початку весняної відлиги. До початку весняної відлиги в Фінляндії все йде по системі БПО.

— Без попередньої оплати, — висловив здогад полковник Пескарт.

— Поздоровляю, полковнику! Ви кмітливий хлопчина, сер! І не забудьте про партію корка.

— Корка?

— Негайно до Нью-Йорка, а черевики — до Рейк’явіка, мерлузу — до Тулузи, з Панами — піжами, мокко — до Марокко, мандарини — до Палестини.

— Майло!..

— До Ньюкасла[55] ми завезли вугілля, сер!

Полковник Пескарт у розпачі підняв руки вгору.

— Майло, благаю тебе, годі, годі! — скрикнув він, ладний заплакати. — Не гаймо по-дурному часу. Ми з тобою абсолютно незамінні,— що ти, що я. — Він пошпурив геть олівець і, роздратований, схопився на рівні.— Отож забудь про всілякі додаткові вильоти! Ти в мене не зробиш більше жодного вильоту! Не дай бог з тобою щось станеться — розвалиться вся система!

Вдоволений Майло добродушно закивав головою.

— Отже, ви взагалі забороняєте мені літати на бойові завдання, сер? — добродушно закивав головою, сяючи від вдоволення, Майло.

— Саме так, Майло! Я категорично забороняю тобі літати на бойові завдання! — твердим, владним, невблаганним тоном оголосив полковник Пескарт.

— Але де ж тоді справедливість, сер? — тяжко зітхнув Майло. — Виходить, іншим пілотам — і ордени, і слава, а бідному Майлові — що з носа впаде?! Отака мені дяка за мою каторжну працю в їдальні?

— Так, Майло, я згоден, це таки несправедливо. Але нічого не вдієш, треба терпіти, друже!

— Я от думаю, сер, а чи не міг би хто політати за мене?

— Я от думаю, а чи не міг би хто політати за тебе, га, Майло? — мовив полковник Пескарт. — Я, далебі, зроблю запит на тих шахтарів, що страйкують в Пенсільванії та Західній Вірджінії, так?

— їх довелось би надто довго вчить літати, сер, — рішуче мотнув головою Майло. — Може, краще знайти когось у нашім полку, сер, та навіть у моїй ескадрильї? Кінець кінцем, для кого ж я стараюсь, як не для них? То нехай би зробили щось і для мене.

— Слухай, а чому б нам не знайти когось у нашім полку, Майло, та навіть у твоїй ескадрильї?! — плеснув себе долонею по лобі полковник Пескарт. — Кінець кінцем, для кого ж ти стараєшся, як не для них?! То нехай зроблять щось для тебе!

— Цілком слушно, сер.

— Цілком слушно, Майло.

— Врешті, вони б могли літати по черзі, сер!

— Врешті, вони могли б літати за тебе по черзі, Майло!

— А кому за те буде честь і слава?

— Звичайно ж тобі, Майло?! Адже це будуть твої бойові завдання! І якщо, виконуючи їх, хтось заслужить ордена, то цей орден, звичайно, одержиш ти.

— А що, як його підіб’ють?

— То так і буде, Майло. врешті, як і підіб’ють, то який тобі клопіт? Гірше інше…

— Ви про норму бойових вильотів, сер? Звичайно, її доведеться знову збільшити.

— Я, звичайно, міг би її збільшити, Майло, тільки я не певний, що мій новий наказ примусить їх літати. Вони і так уже ремствують, що я підвищив норму до сімдєсяти. От коли б умовити хоч одного з офіцерів, можливо б, інші наслідували його приклад…

— Кристі згодний літати понад норму, сер, — доповів Майло. — Щойно я довідався по секрету, що Кристі ладний на все, аби тільки не розлучатися з однією кралею, без якої він жити не може.

— От і чудово! — вигукнув полковник Пескарт і ляснув долонями на знак перемоги. — Я не проти, нехай літає й далі!