Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вільне радіо герцогства Тіапулат перериває музичну годину екстреним повідомленням! Щойно віце-канцлер королівства Ланод у закордонних справах барон Самус Дорг оприлюднив інформацію про затримання у Султанаті Архіпелагу колишнього співдиктатора колишньої Республіки Сата Сата, оголошеного у розшук Службою безпеки Королівства. За дорученням Султана Його високість принц-спадкоємець Фелім особисто зателефонував барону Доргу та повідомив про готовність влади Архіпелагу видати правосуддю Королівства підозрюваного у численних злочинах проти людяності Сата Сата. Віце-канцлер сподівається, що підозрюваного буде передано вже за тиждень. Також він повідомляє, що Сат Сат заявив слідчим Султанату про свою готовність співпрацювати зі слідством у Ланоді, про те, що він палко вітає повернення території колишньої Республіки до складу Королівства та сподівається на милість Його Ланодської Величності Короля Нода III до нього, старого та немічного. Нам вдалося взяти телефоном ексклюзивний коментар щодо цієї події у відомої журналістки, співпрезидента Інтернаціонального медіахолдингу пані Кетрі Собачої. Отже, їй слово.
— З моїх приватних джерел я довідалася, — почувся хрипкуватий, але приємний жіночий голос, — що екс-дуумвір дістався до Архіпелагу на рибальському баркасі, заплативши за це браконьєрам. Злапали його у Султанаті цілком випадково. Сата Сата обікрали на рибному базарі Харрадабаду. Місцеві волоцюги вирвали з рук втікача саквояж, з яким той виходив з духану. Грабіжників упіймала поліція за інший злочин, але коли обшукали їх помешкання, там, серед іншого, знайшлися золоті чарки з монограмою дуумвіра Дета Дута...
— Он куди поділися з резиденції мої чарки, — мало не вголос прогарчав Дет Дут.
— Волоцюги привели поліцію до духану, де вона й знайшла Сата Сата, — далі говорила Кетря. — Його особу встановили одразу ж. Про затримання Сата Сата баронові Доргу повідомив особисто принц Фелім. Це є свідченням довірливих і добросусідських стосунків між Архіпелагом і Ланодом. Арешт Сата Сата сприятиме нормалізації ситуації у колишній Республіці та пришвидшить її інтеграцію до цивілізованого світу.
— Ми вдячні політичному експерту Кетрі Собачій, — трохи скоромовкою заговорив радіоведучий.— Наразі повертаємо в ефір музичне ревю. З вами був Лар Ларсен. Нехай зоря береже Короля! На все добре.
Дет Дут напружив пам'ять, щоб пригадати, де чув це ім'я, однак підійшла його черга.
— Ваша посвідка про проходження перепису населення, — запитав його неприємний кремезний парубійко, чомусь із заздрістю поглянувши на гучномовець. На грудях молодика висів бейдж з написом «Прен Пренот, молодший комірник».
— Я ще не отримав її, — відповів Дет Дут, враз пригадавши, звідки йому відомі прізвища Ларсена та Пренота.
— Завтра останній день, коли видаватимемо набори без посвідок, — Прен байдуже ковзнув поглядом по потертому плащу колишнього дуумвіра, подаючи йому чималий картонний ящик.
— Підкажи мені, Прене, адресу найближчого пункту охорони громадського порядку, — майже наказав Дет Дут. Він, нарешті, наважився добровільно здатися королівській владі, сподіваючись, що за нього заступиться перед сувереном старий ординарець генерала Кунстадта.
Цієї миті на місто впав важкий, теплий дощ.
Над озером на два голоси лунав веселий гавкіт — басовитий Гавера та ще трохи зависокий, «підлітковий» — Тява. Цуцик уже добряче підріс на «королівських харчах», проте ще поступався у силі та спритності татові, який був у повному розквіті своєї собачої сили. Обидва пси наввипередки ганяли поміж чорними валунами. Здавалося, їх веселощі навіть розганяють помаранчевий туман над водою. Ще було чути плескіт — це Самус не втримався від того, щоб надвечір не скупатися у такій дивовижній місцині. Йому склав компанію Ілько. Спроби змагатися з венедом у швидкості плавання або хто далі пірне, закінчилися для барона цілковитою поразкою.
Віддалік на берег вивалила ватага козаків. У воду вони пірнали з розгону і голяка. Над озером розкочувався їх гучний регіт, вряди-годи долинала і міцна лайка. Рамир та Ерада, тримаючись за руки, примостилися на валуні. Їм було байдуже до усього довкола. Раптом стало чути ще і... недоладний спів:
— Туман я-а-аром, туман долино-о-о-ю, туман я-а-ром, — виводив Горанг.
— За тумано-о-м нічого не видно, за туманом,.. — підтягувала за привидом Загра, тримаючи покійного монарха під ліву руку, щоб не перечепитися на кам'янистому березі.
У правиці привид ніс пляшку міцного червоного гирлонського. Вони із професоркою по черзі прикладалися до горла, перериваючи свій малохудожній спів. Ілько щось прокричав їм з води, але його слів ніхто з учасників цієї сцени не розібрав. Хіба віце-канцлер Пилип Бобошко, який саме нагодився із замку. За інтонацією венеда він збагнув, що той бажає професорці та привиду чогось інтимно-сороміцького, тож визнав за потрібне показати парубкові кулак.
— Лахудрик повернувся, — гукнув добропорядний до усіх. Веселощі та спів враз ущухли. — Все в нього вийшло!..
У кабінеті отамана домовик тим часом доповідав Михайлові та Нодові про виконання свого останнього завдання на Деолі. Отаман та король слухали його, сидячи один навпроти одного за столом.
— Я повернув книжку Вида Видющого до розписаної скрині у садибі Кунстадтів, — говорив магістр, дивлячись на молодого суверена. — Пройшов часовою прямою до моменту, коли Ваша майбутня величність ще не потрапили до обійстя старої Тани, і поклав роман туди. Ось.
— А про ту дивну листівку не забув? — про всяк випадок запитав Нод.
— Звісно, я вклав її між сторінками роману. Марко, як виявилося, залишив світлину у своїй кімнаті, ось. — запевнив його магістр. — Тепер Ви знайдете книжку та мою із Ільком фотку, і події підуть саме таким чином, щоб їх ланцюг, зрештою, замкнувся тут і зараз. Ось!
— Отже, курсант Нод Кунстадт, знайшовши роман «Білий замок на Чорній скелі» та світлину між його сторінок у скрині своєї пра-прабабусі, — додав Михайло, — таки вирушить із Рамиром у подорож за спадком Азборанів. Зрештою обидва парубки потраплять сюди, бо коли б цього не сталося, може, ми і не здолали б сірини.
— Виходить, Лахудрик, повернувши на своє місце у просторі і часі книжку та світлину, зробив так, щоб серед множини реальностей, які могли створитися після нашого втручання у хід подій, усе ж збереглася та, у якій ми перебуваємо нині, — збагнув Нод.
— Саме так, — трохи гордовито відповів домовик. — У іншій дійсності Ваша реальна величність, може, і не стали б королем. Ось.
— Тепер остаточно настав час забирати анклав з Деоли, — Михайло узявся за руків'я Меча.
— Ще одне питання, — зупинив його Нод. — Скажіть, а що, власне, являє собою анклав? Навіщо він створений і чому Ви звете замок сторожкою на Чумацькому шляху?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.