Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

class="NoBreak">милу дівчину, яка гралася з дитиною з сусіднього сидіння. Вона тоді поцілувала його. До побачення, дядьку Гаррі. Тепер він відчайдушно міркував, що варто було діяти впевненіше, відповідальніше у ситуації з тим чоловіком з дипломатом.

Що ж, подумав Стендіш, хоча може бути й запізно, принаймні зараз він діятиме чітко.

— Я б іще дещо хотів додати. — Інші повернули на нього погляди. — Мушу сказати вам це, бо ми не можемо гаяти час на скромність. Я добре оцінюю людей, здебільшого з першого погляду, і зазвичай відрізняю поганих. Це тільки інстинкт, не запитуйте, як він працює, бо я не можу пояснити, тільки те, що у нашій роботі дехто таким стає. Я сьогодні помітив того чоловіка і сказав, що він «підозрілий»; використав те слово, бо думав про контрабанду, бо так на­вчений. Тепер, маючи всю цю інформацію — хоч якою незначною вона б не була, — я використаю вагоміше слово. Цей Ґерреро — небезпечний. — Стендіш кинув погляд на керівника ТУО «Транс Америки». — Містере Везербі — передайте це слово, «небезпечний», своїм людям у повітрі.

— Я так і планую, інспекторе. — Керівник ТУО відірвав погляд від аркуша. Більшу частину того, що говорив Стендіш, він уже вніс до послання Рейсові Два.

Таня, яка досі висіла на телефоні, розмовляла з нью-­йорк­ським диспетчером «Транс Америки» міжстанційною лінією.

— Так, це буде довге повідомлення. Під’єднайте когось, щоб записали, будь ласка.

У двері кабінету хтось голосно постукав, і з приймальні ввійшов високий чоловік з порубцьованим обличчям та гострими блакитними очима. На руці в нього звисало важке пальто, а одягнений він був у синій саржевий костюм, схожий на уніформу, хоч нею він і не був. Новоприбулий кивнув Мелові, та не встиг і слова сказати, як втрутився керівник ТУО:

— Ройсе, дякую, що прийшов швидко. У нас, здається, одна проблема. — Він простягнув блокнот, у якому писав.

Командир Кеттерінґ, старший пілот бази «Транс Америки», уважно прочитав чорнове повідомлення, і єдиною його реакцію були дещо стиснуті губи, поки очі рухалися вниз сторінкою. Як і багато інших, включно з керівником ТУО, незвично, що старший пілот у такий час залишався в аеропорту. Але вимоги, які ставила триденна буря, а також необхідність приймати часті термінові рішення тримали його тут.

Задзвонив другий телефон, розриваючи тимчасову тишу. Відповів Мел, тоді подав слухавку Недові Ордвею.

Командир Кеттерінґ закінчив читати. Керівник ТУО ­запитав:

— Погоджуєшся, що це варто надіслати? Нас тут чекає диспетчерський зв’язок з контактом через систему вибіркового виклику.

Кеттерінґ кивнув.

— Так, але, думаю, потрібно ще додати: «Пропонуємо повернення або проміжну посадку на розсуд командира», і нехай диспетчер дасть їм останній прогноз погоди.

— Звісно.

Керівник ТУО дописав ті слова, тоді передав блокнот Тані. Вона почала диктувати повідомлення.

Командир Кеттерінґ обвів поглядом інших людей у кімнаті.

— Це все, що нам відомо?

— Так, — відказав Мел. — Наразі це все.

— Скоро ми, можливо, знатимемо більше, — мовив лейтенант Ордвей. Він повернувся від телефону. — Щойно знайшли дружину Ґерреро.

Повідомлення від керівника ТУО аеропорту Лінкольна адресувалося КОМАДИРОВІ РЕЙСУ ДВА «ТРАНС АМЕРИКИ» і починалося так:

 

НЕПІДТВЕРДЖЕНА ЙМОВІРНІСТЬ, ЩО ПАСАЖИР НА БОРТУ ВАШОГО ЛІТАКА, ЧОЛОВІК У САЛОНІ, Д. О. ҐЕРРЕРО, МОЖЕ МАТИ ПРИ СОБІ ВИБУХОВИЙ ПРИСТРІЙ. ПАСАЖИР БЕЗ БАГАЖУ ТА, ОЧЕВИДНО, БЕЗ ГРОШЕЙ, ЗАСТРАХУВАВСЯ НА ЗНАЧНУ СУМУ ПЕРЕД ВІДЛЬОТОМ. БУЛО ПОМІЧЕНО ПІДОЗРІЛУ ПОВЕДІНКУ. МАЄ ВАЛІЗУ ТИПУ ДИПЛОМАТА, ЯКИЙ ВІН ТРИМАЄ ЯК РУЧНУ ПОКЛАЖУ. ОПИС…

 

Як і передбачив керівник ТУО, минуло кілька хвилин, поки через радіостанцію компанії налаштували зв’язок із Рейсом Два. З часу попереднього повідомлення системою вибіркового виклику, яке стосувалося безбілетниці, місіс Ади Квонсет, літак вийшов із зони диспетчерського зв’язку «Транс Америки» Клівленда до зони Нью-Йорка. Тепер повідомлення компанії потрібно було передавати нью-йоркському диспетчерові, щоб звідти ретранслювати на рейс.

Повідомлення, яке диктувала Таня, набирала клеркиня у Нью-Йорку. Поруч з клеркинею диспетчер «Транс Америки» читав перші кілька рядків, тоді тягнувся до прямого телефону з оператором «АРИНКу»210 — приватної системи комунікацій, яку кооперативно обслуговували всі великі авіакомпанії. Оператор «АРИНКу» — в іншому місці у Нью-Йорку — встановлював другий контакт з виробничо-диспетчерською службою «Транс Америки», тоді на клавіатурі радіопередавача вводив код з чотирьох букв, спеціально призначений для літака Н-731-ТА. Знову, наче телефонний дзвінок єдиному номерові на спільній телефонній лінії, сигнальне сповіщення отримають тільки на борту Рейсу Два.

За кілька секунд голос командира Вернона Демереста, який відповідав високо над Онтаріо в Канаді, зазвучав у Нью-Йорку.

— Я «Транс-Америка-Два», відповідаю на вибірковий виклик.

— «Транс-Америка-Два», я виробничо-диспетчерська служба Нью-Йорка. Маємо важливе повідомлення. Зголосіться, коли будете готові прийняти.

Коротка пауза, тоді знову Демерест.

— Добре, Нью-Йорк. На прийомі.

— «Командирові Рейсу Два, — почав диспетчер. — Непідтверджена ймовірність…»

 

Інез так і сиділа собі тихо поблизу кіоску з їжею, коли відчула, як хтось трусонув її плече.

— Інез Ґерреро! Ви місіс Ґерреро?

Вона підвела голову. Минуло кілька секунд, поки Інез зібралася з неясними та розпливчастими думками, поки зрозуміла, що то говорить поліцейський, який зараз ви­сочів поруч.

Він знову трусонув її та повторив запитання.

Інез спромоглася кивнути. Вона усвідомила, що то інший поліцейський, не