Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

той, з яким вона говорила раніше. Цей був білий, і далеко не такий приємний та не з таким м’яким голосом, як той перший.

— Ходімо, леді! — Поліцейський боляче вхопив її за плече, змушуючи встати. — Ви мене чуєте? Пішли! Там нагорі всіх через вас підняли на ноги, і ми вже всі закутки перерили, доки вас шукали.

Через десять хвилин у Меловому кабінеті Інез опинилася в центрі уваги. Вона сіла в крісло посередині кімнати, до якого її підвели. Перед нею сидів лейтенант Ордвей. Поліцейський, який привів Інез сюди, кудись зник.

Усі інші — Мел, Таня, митний інспектор Стендіш, Банні Воробйофф, керівник ТУО «Транс Америки» Везербі та старший пілот, командир Кеттерінґ — сиділи колом. Усі залишились на прохання Мела.

— Місіс Ґерреро, — почав Нед Ордвей. — Чому ваш чоловік полетів до Рима?

Інез у розпачі глянула на нього і не відповіла. Голос поліцейського порізкішав, хоча й не зовсім позбувся ноток доброти:

— Місіс Ґерреро, будь ласка, послухайте мене уважно. Є кілька важливих запитань, які я мушу поставити. Вони стосуються вашого чоловіка, і мені потрібна ваша допомога. Ви мене розумієте?

— Я… Я не впевнена.

— Ви не маєте бути впевнена, чому я ставлю ці запитання. На це знайдеться час пізніше. Я тільки прошу вас допомогти мені відповідями. Допоможете? Будь ласка.

Тут нетерпляче втрутився керівник ТУО.

— Лейтенанте, у нас не ціла ніч у запасі. Літак віддаляється від нас зі швидкістю шістсот миль на годину. Якщо інших варіантів нема, треба говорити жорстко.

— Це моя справа, містере Везербі, — відрубав Ордвей. — Якщо всі почнемо кричати, то часу піде багато, а пуття не буде.

Керівник ТУО не змінив нетерплячого виразу обличчя, але замовк.

— Інез… — продовжив Ордвей. — Нічого, якщо я називатиму вас Інез?

Вона кивнула.

— Інез, ви дасте мені відповіді на запитання?

— Так… якщо зможу.

— Чому ваш чоловік полетів до Рима?

Її голос звучав напружено, ледь гучніше за шепіт.

— Не знаю.

— У вас є там друзі; можливо, родичі?

— Ні… Є його двоюрідний брат у Мілані, але ми з ним ніколи не бачилися.

— Ваш чоловік листується з цим братом?

— Ні.

— Можливо, вам спадає на думку якась причина, чому вашому чоловікові отак раптом захотілося полетіти побачитися з цим братом?

— Немає причини.

Таня вставила репліку:

— У будь-якому разі, лейтенанте, якщо хтось би й збирався до Мілана, то не скористався б нашим рейсом до Рима. Можна полетіти «Аліталією», це швидше й дешевше — і в них сьогодні також є рейс.

Ордвей кивнув.

— Тоді ми, мабуть, виключимо варіант з братом. — Він запитав Інез: — У вашого чоловіка є якісь справи в Італії?

Вона похитала головою.

— А чим займається ваш чоловік?

— Він… він був… підрядником.

— Яким підрядником?

Повільно, але відчутно розум Інез прояснювався.

— Він будував різне, будинки, займався розробкою.

— Ви сказали «був». Чому зараз він уже не підрядник?

— Справи… пішли погано.

— Маєте на увазі фінансові?

— Так, але… чому ви запитуєте?

— Будь ласка, Інез, повірте мені, — сказав Ордвей, — я маю на це поважні причини. Це стосується безпеки вашого чоловіка та інших людей. Повірите мені на слово?

Вона підвела голову. Їхні погляди зустрілися.

— Гаразд.

— Зараз у вашого чоловіка фінансові проблеми?

Вона вагалася якусь мить.

— Так.

— Серйозні?

Інез повільно кивнула.

— У нього взагалі немає грошей? У боргах?

Знову шепіт:

— Так.

— То де він взяв гроші на квиток до Рима?

— Думаю… — Інез почала щось розповідати про свій перстень, який Д. О. заклав, а тоді пригадала договір відстрочення платежу з «Транс Америка Ейрлайнз». Вона витягла зіжмаканий жовтий аркуш із сумочки та подала Ордвею, який побіжно його переглянув. Керівник ТУО також роздивився договір.

— Він виписаний на прізвище «Берреро», — сказав Везербі. — Хоча підпис може бути будь-який.

Таня зауважила:

— Прізвище Берреро було в нас спочатку в пасажирській відомості.

Нед Ордвей похитав головою.

— Це зараз неважливо, але це давній трюк, якщо в когось нікудишня оцінка кредитоспроможності. Пишуть неправильні букви, щоби погана оцінка не з’являлася в запиті — принаймні з’являлася не