Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

прийшов відвідати її зі славою великою і з усіма небесними чинами й більше укріпив мужність її, і наповнив її дерзновенням, кажучи: "Не бійся, улюблена Моя наречена, бо Я є з тобою, і жодне мучення не наблизиться до тебе, а терпінням своїм багатьох до Мене навернеш і багатьох вінців сподобишся!" Такими словами Господь її утішив та й відійшов.

Назавтра став на судищі цар і повелів привести мученицю, котра увійшла до царської (палати) з духовною благодаттю і зі солодкою тією світлістю, аж і наближені озорилися нею. Здивувався цар вельми і гадав, що хтось давав їй їжу в темниці і через це не ослабла ані не змінила краси лиця свого через стільки днів. Хотів покарати сторожу, але свята Катерина, щоб не були інші мучені неповинно через неї, ісповідала істину, кажучи: "Знай, царю, що мені їжу не подає людська рука анітрохи, але Владика мій Христос, Котрий турбується за рабів Своїх, — Той живить мене". Цар подивувався на таку красу і захотів знову спокусити її ласкою та улесністю, кажучи їй: "Тобі належить царювати, дочко, сонцевидна дівчино, котра й саму Артеміду перевищує красою; прийди-бо принеси жертви богам, щоб царювала з нами, і проживеш життя прерадісне. Молю тебе: не побажай погубити такої привабливості та краси мученнями". Каже свята: "Я є земля і тлінь, уся ж краса, як цвіт, зів'ядає і, як сон, зникає від малої немочі чи від старості, а після смерті цілком зігниває — не турбуйся про привабливість та красу мою". Коли так бесідували свята із царем, один єпарх, на ім'я Хурсаден, жорстокий норовом і немилосердний мучитель, бажаючи показати царю любов і доброхіть, мовив: "Я, царю, винайшов одне мучення, яким ту дівицю переможеш. Повели учинити четверо дерев'яних коліс на одній вісі і до них прибити навколо списи та інше гостре заліззя. Два ж бо кола нехай обертаються управоруч, а два — уліворуч, а посеред них нехай буде зв'язана дівиця, і так колеса, крутячись, роздроблять плоть її. Але спершу нехай колеса обертаються вільно перед очима її, щоб, бачачи їх, злякалися жорстокого мучення і прихилилася до волі твоєї; коли ж ні, то нехай прийме таку гірку смерть". Сподобалося цареві єпархова порада, і повелів учинити такі колеса. Привели святу на люте те мучення; крутили колеса вільно довго перед очима її, щоб злякати. І каже їй мучитель: "Бачиш, яка уготовлена тобі мука? В ній маєш прийняти гірку смерть, коли не поклонишся богам". Вона ж відповіла: "Казала тобі багато разів про наміра мого, більше не трать часу, але чини, що хочеш". Він-бо, бачачи, що не може застрашити її і від Христа відвернути, повелів на колеса прив'язати її й обертати сильно, щоб гостренним заліззям роздроблена була на частини і померла найлютішою смертю. Коли почалося таке мучення, раптово зійшов із небес ангел Господній, звільнив святу від вуз цілу й неушкоджену, колеса ж розтрощив на частини, які від такого розбиття розліталися і багатьох невірних уразили та й умертвили. Народ, що стояв поблизу, побачивши преславне таке чудо, закликав: "Великий Бог християнський!" — а цар із ярості поморочився, і лютував, і мислив знову винайти на мучення нову муку.

Цариця ж, почувши про те чудо, вийшла зі свого палацу і викрила царя, кажучи: "Воістину юродивий ти і незмисленний, коли дерзаєш боротися із живим Богом і мучити неправедно рабу Його". Цар, несподівано таке почувши, роз'ярився, й лютував, і став над усіх звірів нелюдом. Покинув святу Катерину, звернув ярість на супряжницю свою, забувши природну до неї любов, і повелів принести великого ковчега та наповнити його оливом, щоб був нерухомий. У ковчежне покриття набив цвяхів, сочки жінки своєї вклав між ковчегом та покриттям і тим пригнітив їх вельми, — боліло від того невимовно. Гнітив так її сочки доти, доки силою не відторгнулися, а блаженна Августа, терплячи той невимовний біль, раділа, що за істинного Бога страждає, до Нього молилася, щоб послав їй із висоти поміч. Коли ж було відірвано їй сочки, текла кров, як ріка, і всі, що там стояли, переповнилися жалістю і співчували тій, котра так терпить гірку й нестерпну муку. Кровоядець же той немилосердний не помилував дружини своєї, але повелів їй голову відсікти мечем. Вона ж такий наказ радісно прийняла, кажучи до святої Катерини: "Рабо істинного Бога! Учини молитву за мене!" Вона ж рече їй: "Іди з миром, щоб царствувати із Христом вічно!" Й усічена була блаженна цариця поза містом у двадцять третє число листопада. Стратилат же Порфирій уночі взяв її тіло й поховав чесно. Назавтра ж із вошами своїми, які повірили у Христа, постав перед царем, говорячи: "І ми християни є, воїни великого Бога!" Цього чути не стерпів цар, зітхнув із глибини серця і сказав: "Агей, загинув! Та ж бо позбувся чудового Порфирія!" Тоді обернувся до інших воїнів і сказав: "І ви, воїни мої люб'язні, звабилися і від богів батьківських відступилися? Чим зогрішили вам боги, що покинули їх?" Вони ж не відповіли на це й словом, тільки Порфирій мовив: "Через віщо минаєш голову, а запитуєш ноги? Зі мною бесідуй". Цар же рече: "Лиха голово, ти винуватець погибелі їхньої!" Не міг більше говорити від ярості й повелів відсікти всім голови, і так померли. І здійснилося пророкування святої Катерини, котра сказала цареві, що багато з палацу його повірить у Христа Бога.

Тоді мучитель, привівши Катерину на судище, сказав їй: "Велику скорботу й марноту вчинила ти мені: звабила жінку і мужнього мого Стратилата ти погубила, котрий був усією силою воїнства мого, та й іншого багато лихого трапилося мені через тебе. Тож належить тебе погубити немилосердно, але прощаю тобі, бо шкодую погубити тебе, дівчину таку красну й премудру. Вчини ж волю, люба моя, принеси жертви богам, й учиню тебе собі царицею, й ніколи не скривджу тебе, і не вчиню жодного діла без твоєї поради, і проживеш зі мною у таких веселощах та блаженстві, в яких ані одна ніколи не жила цариця". Це й багато іншого говорив лукавий, зваблюючи вибрану наречену Христову, але не міг звабними своїми словами розлучити її із Христом, із Яким вона міцно зв'язалася істинним союзом любові. Тоді побачив, що ані ласками, ані обіцянками, ані проханнями, ані погрозами й муками не може зм'якшити твердішої від діяманта, тож видав щодо неї вирока, аби була відсічена їй голова за містом. Взяли ж бо її воїни, повели на місце усічення, пішов слідом за