Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

нею люд численний чоловіків та жінок, які плакали за нею, що мала загинути, як вони гадали, така премила й премудра дівчина. Кращі із жінок і доброродніші говорили до неї, ридаючи: О найкрасніша й пресвітла дівчино! Через віщо така ти жорсткосердна й перевагу даєш смерті, а не солодкому життю? Заради чого губиш марно й дочасно цвіт юності своєї? Чи не ліпше послухати царя і насолоджуватися великим добром у житті цьому, аніж умерти окаянно?" Вона ж відповіла: "Покиньте безкорисно плакати, а більше радійте, бо я тепер бачу улюбленого Жениха Ісуса Христа, Творця і Спаса мого, Котрий є красою мучеників, і вінцем, і славою, і закликає мене до невимовних райських доброт, щоб я з Ним царювала, — і возвеселюся у вік безконечний. Не за мною, а за собою плачте, бо за невір'я ваше підете у вогонь безконечний мучитися навіки".

Досягши ж місця кончини, учинила таку молитву: "Господи Ісусе Христе, Боже мій! Дякую Тобі, що поставив Ти на камені терпіння ноги мої і справив Ти стопи мої, простягни тепер пречесні долоні Свої, що їх на хресті поранив Ти, і прийми душу мою, яку в жертву приношу Тобі заради любові Твоєї. Пом'яни, Господи, що плоть і кров я є, і не попусти, щоб від лютих спитувачів на страшному Твоєму суді явилися зогрішення мої, удіяні в невіданні, але омий їх кров'ю, що її проливаю за Тебе, й уладь, щоб тіло це, котре заради Тебе муками уранене й мечем усікається, невидиме було ворогам Твоїм, котрі гонять мене. Доглянь із висоти своєї, Господи, й на людей, котрі тут поруч є, і настанови їх на світло пізнання Тебе, і тим, котрі закличуть через мене всесвітле ім'я Твоє, дай, що просять на користь, щоб від усіх оспівувалася велич Твоя навіки".

Так помолившись, рече мучителеві: "Кінчай повелене!" Він-бо витяг меча, відсік чесну її голову, і потекло з рани молоко замість крові. Чесні ж її мощі в той-таки час (як бачили те достойні вірні) взяли святі ангели й перенесли їх чесно на гору Синайську на славу Христа Бога, що з Отцем та Святим Духом у єдиному Божестві царює навіки. Амінь.

У той-таки день страждання святого великомученика Меркурія

Декій та Валеріян, нечестиві царі римські, зізвавши князів та бояр своїх, радилися щодо розширення та примноження честі поганих богів своїх і про пагубу та знищення святої християнської віри, й однодумно на те все зболили, поклавши писання до римського капітолію, котре про таке вістило:

"Царі римські, нездоланні переможці, завжди чесні, великі, вірні Декій та Валеріян із боярами.

Оскільки богів наших добродіяння й дари ми пізнали, заодно насолодилися і подаяннями, які нам подавалися  від них на ворогів; ще приймаємо від них щедро через добророзчинене повітря і всілякий вид плодів, і пізнали, що вони є нам добродійниками та будівничі загальної нашої користі, — через це одноголосно із боярами радою повеліваємо, щоб усякого чину люди, вільні та раби, воїни ж і не воїни приносили богам пожертви, припадаючи до них і молячись молінням. Коли ж хто дерзне переступити божественне наше повеління, яке, за загальною радою, від нас покладається, того повеліваємо до темниці зв'язаного кинути, а також усіляким мукам віддати. А коли, покаявшись, повинується повелінню, не меншої від нас честі сподобиться. Коли ж хто супротивиться, то після багатьох мук хай прийме мечну кару, або в море вкинений нехай буде, або птицям та псам на з'їжу нехай віддасться. Найбільше ж, коли віднайдуться деякі від християнської віри, оті так нехай будуть скарані, а ті, що повинуються нашому повелінню, великі честі й дари наслідять. Щасливо будьте!"

Коли було видано таке царське повеління, зсум'ятилося Римське місто — зголошувалося-бо по цілому городі те безбожне веління й посилалось у довколишні міста й краї.

У той час постали варвари на Римське царство, і царі готували воїв своїх вийти супроти варварів на бран, і повеліли з усіх міст сходитися воїнським полкам до Риму. Тоді прийшов і той полк, у якому воїном був Меркурій, називався ж той полк Мартенсес, від першої Вірменії, під владою трибуна Сатурнина. Вийшов-бо на бран цар Декій, залишивсь у Римі Валеріян, і були між римлянами та варварами брані та січі великі довгий час. Явився тоді Меркурію Господній ангел ув образі великого чоловіка, убраний у білі одежі, який тримав у руці своїй меча, і сказав йому: "Не бійся, Меркурію, і ані страшись, послано-бо мене в поміч тобі, щоб учинити тебе переможцем. Прийми ж бо цього меча й кидайся на варварів, а коли переможеш їх, не забудь Свого Господа Бога". Він начебто жахнувся, гадав, що той явлений один із римських князів; узяв поданого меча й порвавсь із великим стрімом на супротивних та й посік їх, наче стебла. Пройшов же крізь варварські полки аж до варварського царя і вбив його мечем, а з ним велику кількість хоробрих воїнів побив, що аж прилипли руки його до меча від крові — і так були переможені та прогнані варвари від римлян.

Тоді Декій, побачивши велику Меркурієву хоробрість, закликав його до себе й, великими дарами його пошанувавши, поставив воєводою над усім воїнством. Гадав Декій, що вороги переможені були з поміччю їхніх богів, і веселився вельми, а, роздавши воям багато золота, розпустив усіх по домівках, сам же із Меркурієм пішов до Риму, чинячи великі бенкети по містах.

Однієї ночі, коли спав воєвода Меркурій, прийшов до нього ангел у такий спосіб, як і спершу був явився, і, легко штовхнувши під ребра, збудив. Він-бо прокинувся і, побачивши явленого йому, злякався, і став ніби обімлілий. Каже йому ангел: "Меркурію, чи пам'ятаєш, як казав тобі під час брану: дбай, щоб не забув Господа Бога Свого? Належить тобі за Нього постраждати і вінця перемоги прийняти в преславному Його Царстві з усіма святими". Це сказавши, ангел невидимий зробився. Меркурій же, отямившись, почав дякувати Богові і згадав християнську віру, про яку чув од діда і від батька свого, адже батько його, на ймення Гордіян, воював у тому ж полку, в якому згодом і син змагався, часто кажучи: "Блаженний той, що воює за Царя Небесного, бо прийме від Нього воздаяння у Небесному Царстві, той-бо Цар учинить усе словом і має судити живих та мертвих і воздасть кожному за ділом його". Меркурій, згадуючи ці слова свого батька і роздивившись розумом ангелове явлення, зворушився серцем та й почав плакати й ридати,