Читати книгу - "Вибрані романи"

вийшло в 1502 році) — однієї з найбільших пам’яток іспанської літератури раннього Відродження. Уже в XVI сторіччі ім’я Селестіна стало в Іспанії символічним.

45

Чуло — чоловіки із мадридського простолюду.

46

Рамон де Кампоамор (1817-1901) — іспанський поет, філософ і політик.

47

Вальдепеньяс — популярне в Іспанії вино, що завдячує своєю назвою місту Вальдепеньяс (провінція Сьюдад-Реаль). Щоб вина не псувалися, до них додають трохи гіпсу, але в південних іспанських винах кількість гіпсу може бути більшою.

48

Рікардо Бесерро де Бенґоа (1845-1902) — іспанський учений, письменник і політик.

49

Аврелій Клемент Пруденцій (348 - бл. 405) — творець латинської християнської поезії, іспанець за походженням.

50

«Каліла й Дімна» — збірка казок, притч та апологій санскритського походження, яка поширилася в Середні віки в європейських літературах через перську та арабську версії. В Іспанії перший переклад збірки був зроблений ще в 1251 році за розпорядженням наступника престолу, майбутнього короля Альфонса Мудрого.

51

Хосе Франсиско де Ісла (1703-1781) — іспанський письменник-просвітитель. Перебуваючи у вигнанні в Італії, Ісла зробив вільний переклад французького шахрайського романау «Жіль Блас» Лесажа, назвавши його «Пригоди Хіль Власа із Сантильяни, викрадені в Іспанії, пристосовані для Франції мосьє Лесажем і повернені на батьківщину й перекладені рідною мовою ревним іспанцем, який не потерпить, щоби сміялися з його народу».

52

Антонін С. Папарриґопулос поширює модні в XIX і на початку XX сторіччя теорії про те, що ні Гомер, ні Шекспір не існували як реальні особи й що гомерівські поеми — це плід колективної творчості.

53

Аверроес — так у Західній Європі називали арабського мислителя Ібн Рошда (1129-1198), який, зокрема, створив учення про «єдиний інтелект», згідно з яким безсмертний не окремий індивід, а людський рід у цілому, безсмертний загальний розум як утілення спадкового зв’язку духовного життя всіх людських поколінь, як надіндивідуальний інтелект, завдяки якому людство споглядає абсолютну істину.

54

Тантал — міфічний цар Лідії, син Зевса, згідно з легендою, запросив богів на бенкет і, бажаючи випробувати їхню проникливість, запропонував їм страву, зготовлену з м’яса свого сина Пелопа. Боги розгадали задум Тантала. У покарання Зевс позбавив його безсмертя і скинув у Тартар, де він терпів голод і спрагу, стоячи по горло у воді і намагаючись зловити гілку з плодами, що вислизала від нього. Піндар подає свою версію цього міфу: Тантал, нібито, був позбавлений безсмертя за те, що викрав у богів нектар й амброзію, за допомогою яких боги зробили його безсмертним, й запропонував страву богів на бенкеті своїм друзям. В інтерпретації Піндара Тантал схожий на Прометея, що вирішив викрасти для людства вогонь.

55

для форми (лат.).

56

Поетичний переклад Катерини Оніщук.

57

Я їм, отже, існую (лат.).

58

Жозеф-Ернест Ренан (1823-1892) — французький філософ, письменник, автор багатотомного трактату «Походження християнства». «Аббатиса Жуарре» — одна з філософських драм Ренана.

59

Авіценна, або Ібн Сіна (980-1037) — арабський філософ, лікар, дослідник природи. Найвідоміший із його творів «Медичний канон» протягом п’ятьох століть вважався найавторитетнішим посібником для лікарів.

60

Опис «вишнього світу», який подає Орфей, посилаючись на Платона, справді цілком відповідає платонівському діалогу «Федон».

61

Св. Тереса Ісусова, або ж св. Тереза з Лізье, св. Тереза Авільська (1873-1897), монахиня-кармелітка, що прожила коротке, просте і приховане життя, але, завдяки посмертно опублікованому автобіографічному твору «Історія однієї душі», стала однією з найулюбленіших католицьких святих, 1997 року папа Іван Павло II проголосив її Вчителем Церкви.

62

Антигона, вірші 511-521, переклад Бориса Тена.

63

В іспанській мові середнього роду немає, тільки чоловічий і жіночий.

64

Йдеться про застаріле слово «Fraulein»: у німецькій мові воно є справді іменником середнього роду.

65

Дуже популярна збірка коротких, орієнтованих на простолюд, комічних пісеньок, що були зібрані в одній книзі в Італії на початку XVIII століття: її центральний персонаж — Бертольдо — хитруватий і гострий розумом блазень при дворі ланґобардського короля Альбоїна.

66

у житті вічному (лат.).