Читати книгу - "Природа всіх речей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось історія, яку хотіла розповісти Алма: світ природи — це місце крайньої жорстокості, де великі й малі істоти змагаються між собою, щоб вижити. У цій боротьбі за виживання сильні залишаються, слабкі — зникають з лиця землі.
Сама по собі ідея ця була не нова. Науковці вже десятки років говорили про «боротьбу за існування». Томас Мальтус описував цим поняттям сили, що через них популяції одних видів стрімко зростають, а інших — скорочуються. Овен і Лаєлл також використовували цю фразу в своїх працях про вимирання й геологію. Коли вже на те пішло, боротьба за існування була явищем очевидним. Та Алмина історія мала несподіваний поворот. Алма припустила й з часом повірила в те, що боротьба за існування впродовж тривалого часу не просто зумовила особливості життя на Землі, а створила це життя. Вона стала творцем приголомшливого розмаїття життя на планеті. Боротьба була механізмом. Боротьба була поясненням усіх найзагадковіших біологічних таємниць: видозміни, вимирання й мутації видів. Боротьба пояснювала все.
Ресурси на планеті обмежені. Боротьба за ці ресурси — запекла й безперестанна. Витримати всі життєві випробування вдавалося переважно тим, хто мав якусь особливість чи видозміну, що робили їх стійкішими, розумнішими, винахідливішими чи тривкішими за інших. Коли в представника певного виду з’являлась якась сприятлива відмінність, він передавав цю корисну ознаку своїм нащадкам, які таким чином насолоджувалися всіма перевагами домінування — себто, доки не з’являвся сильніший суперник або не зникав потрібний ресурс. У процесі безкінечної боротьби за виживання неминуче змінювалася сама будова й вигляд істоти.
Міркування Алми були співзвучні поняттю, яке астроном Вільям Гершель назвав «безперервним творенням» — явищем вічним і невпинним. Але Гершель вважав, що творення безперервне тільки в масштабі космосу, тоді як Алма була тепер переконана, що творіння триває безкінечно всюди, на всіх рівнях життя — навіть на мікроскопічному рівні, навіть на рівні людей. Боротьба всюдисуща, а світ природи щохвилини змінюється. Одні здобувають перевагу, інші — втрачають. Після пори достатку наставала гіа’іа — пора голоду. За несприятливих умов усе могло вимерти. А за сприятливих — перетворитися на щось інше. Вимирання й перетворення існували споконвіків, існували досі, й існуватимуть до кінця часів — і якщо це не «безперервне творення», то Алма не знала, що тоді назвати цим словом.
Вона нітрохи не сумнівалась, що боротьба за існування визначила біологію й долю людини. І найкращим прикладом цього, на думку Алми, був Завтра Вранці, чию родину всю до ноги знищили невідомі хвороби, привезені на Таїті європейцями. Його рід практично вимер, але Завтра Вранці чомусь не загинув. Якась особливість його тілобудови допомогла йому вижити, попри те, що Смерть скосила всіх довкола нього. Завтра Вранці вижив і породив нащадків, які, ймовірно, успадкували його переваги й дивовижну стійкість до хвороб.
Ба більше, подумала Алма, — боротьба за існування визначала й духовне життя людини. Завтра Вранці був язичником, який перетворився на побожного християнина — бо був хитрий і дбав про власну шкуру й помітив, куди рухається світ. Він відмовився від минулого на користь майбутнього. Завдяки його передбачливості його діти не знатимуть горя в новому світі, де всі шанують їхнього могутнього батька. (Чи принаймні не знатимуть горя доти, доки їх не захлесне наступна хвиля боротьби. Тоді їм доведеться самим боротися за себе. То буде їхня боротьба, від якої їх ніхто не врятує.)
Протилежністю йому був Емброз Пайк, чоловік, якого Бог щедро обдарував талантом, самобутністю, красою й доброчесністю — але якому просто бракувало вміння боротися. Емброз хибно сприйняв цей світ. Він хотів бачити його раєм, тоді як насправді світ був полем бою. Він ціле життя мріяв про вічне, незмінне й чисте. Тягнувся до божественного канону ангелів — і був скований, як і всі і все, невблаганними законами природи. До того ж Алма добре знала, що в боротьбі за існування перемагають не завжди красиві, талановиті, оригінальні й доброчесні; деколи переможцями стають найжорстокіші чи найвезучіші, чи, може, просто найупертіші.
Завдання — витримати випробування життям якомога довше. Шанси на виживання — мізерні, бо світ — не що інше, як нагромадження бід і незгасне горнило страждань. І ті, що виживають, формують цей світ, попри те, що світ одночасно формує їх.
Алма назвала свою гіпотезу «Теорією суперницьких змін» і вірила, що зможе її довести. Звісно, їй не вдасться довести її на прикладі Завтра Вранці й Емброза Пайка — хоч вони й житимуть вічно в її уяві велетенськими, романтичними, яскравими постатями. Сама згадка про них грубо суперечитиме науковому підходу.
А от мох підтвердить її теорію.
Алма писала швидко й багато. Вона не зупинялася, щоб перечитати написане, а просто шматувала старі чернетки й чи не щодня починала з чистого аркуша. Алма не могла писати повільніше, не мала жодної охоти. Як захмелілий пияк — який може бігти й при цьому не впасти, а от іти, не падаючи, не може — Алма могла розвивати свою гіпотезу тільки на шаленій швидкості. Вона боялася сповільнити темп і писати обдуманіше, щоб не спіткнутися, втратити терпець чи — ще гірше! — збитися з думки.
Щоб розповісти свою історію — історію перетворення видів на прикладі поступової трансформації моху — Алма не потребувала ні записів, ні доступу до старої книгозбірні в Білому Акрі, ані свого гербарію. Усього цього їй не треба було, бо повна класифікація моху вже існувала в її голові, заповнюючи кожен куточок її черепа назавжди вивченими фактами й подробицями. Крім того, вона (чи, скоріше, її мозок) мала напохваті всі теорії на тему перетворень видів і геологічної еволюції, понаписувані за останні сто років. Її розум був фантастичним сховищем, де на незліченних полицях стояли тисячі книжок і коробок, вишикуваних за абеткою у безкінечні тематичні каталоги.
Їй не потрібна була бібліотека — вона сама була бібліотекою.
Перші кілька місяців плавання Алма писала й переписувала основні постулати своєї теорії, доки не звела їх до десяти істинних тверджень.
Співвідношення суші й землі на планеті не завжди було таке, як тепер.
Судячи з викопних решток,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.