Читати книгу - "Війна Калібана"

шоломом її броні. Коли він заволав «Що таке?» то сержант ледь розібрала слова.

Аби не кричати у відповідь, вони вийшла з шлюзу, вказала на Амоса, потім на внутрішній люк пальцями зімітувавши людину що крокує. Амос кивнув їй однією рукою, потім зайшов назад у шлюз і закрив зовнішні двері.

Все що станеться усередині вже в руках Бертона і Менґа. Дрейпер побажала їм успіху.

Комендор помітила рух до того як це зробив костюм. Щось сунулося на жовтому сірчаному тлі. Щось не такого самого кольору. Слідкуючи очима, навела лазер цілевказання. Тепер воно не загубиться. Воно може глушити радіохвилі, але тий факт що вона його бачить, означає що істота чудово відбиває світло.

Воно знову ворухнулось. Не швидко, тримаючи близько до поверхні. Якби вона не придивлялася під певним кутом, то цілком пропустила б той рух. Плазує. Це, можливо, означає те що воно не вкурсі що його виявлено. Лазерний дальномір показав триста метрів. Згідно її теорії, як тільки воно зрозуміє що помічене воно кинеться на неї, рухаючись по прямій лінії у намаганні ухопити і розірвати. Якщо не зможе ухопити – буде кидати в неї важкі предмети. Все що сержантові потрібно, то вразити монстра достатньо для того, аби його програма заключила і воно самознищилось. Забагато теорій.

Час їх перевірити.

Боббі навела зброю. Костюм допоміг з коригуванням, засновуючсь на відбитті, але вона використовувала ультра швидкі кулі на супутнику з неповною гравітацією. Покласти кулі за триста метрів буде занадто просто. Знаючи, що істота не побачить нічого крізь шолом, вона цьомнула повітря:

- Солоденький, я повернулася. Іди, привітайся з мамцею.

 

Вона натисла на спусковий гачок зброї. П’ять десятків куль по нахильній траєкторії покрили відстань від її кулемета до істоти менше ніж за третину секунди. Всі п’ятдесят поцілили, втративши дуже малу кількість своєї кінетичної енергії. Якраз достатньо, аби кожна куля відкрилася і розігріла запальний, самоокислюючийся гель що містився в середині. Півсотні потічків недовговічного, але дуже гарячого полум’я пропалили монстра.

Деякі чорні нитки у місці виходу куль горіли зникаючи зі спалахом.

Монстр кинувся до Боббі чвалом, неможливим при низькому тяжінні.

Кожний рух його кінцівок мав би підкидати його високо в повітря. Та він рухався по поверхні Іо так, неначе мав увімкнені магнітні черевики на металевій палубі. Від його швидкості забивало подих. Його блакитні очі палахкотіли мов блискавки. І на якусь мить сержанту забажалося закам’яніти і дозволити сюжету добігти кінця, якого вона так ніколи і не побачила. Інша частина її свідомості чекала що вона прокинеться мокрою від поту, як прокидалася багато разів до цього.

Дрейпер дивилася як воно неслося на неї і з задоволенням відмітила чорні пропалини, завдані запальними кулями. Ні патьоків чорних ниток і отворів, що затягувались як вода. Не цього разу. Вона зробила йому боляче, і бажала робити боляче надалі.

Вона розвернулась і чкурнула з підстрибом перпендикулярно його траекторії. Її костюм утримував цілевказальний лазер на монстрі, тож її не довелося повертатися аби знати його розташування. Як і очікувалося, він повернув за нею, але послизнувся.

- Швидкий по прямій, - сказала вона йому, - але кути зрізаєш гівняно.

Коли істота зрозуміла що вона не стоятиме на місці і не підпустить її, то зупинилася. Боббі припнулася і повернулася аби глянути на противника. Воно нагнулося, вирвало добрячий шмат стародавньої лави потім поставило іншу руку, аби впертися в поверхню.

- Ось воно, - сказала Дрейпер собі під ніс, - починається.

Як тільки рука істоти розігнулася вперед, сержант кинулася в бік. Камінь розминувся з нею в сантиметрах, поки вона рухалася. Торкнулася поверхні, ковзнула вже ведучи вогонь у відповідь. Цього разу вогонь вівся декілька секунд, надсилаючи сотні куль в і крізь істоту.

- Все що ти можеш робити, я можу робити краще, - співала вона видихаючи, - я можу робити будь-що краще за тебе. Кулі вибивали з монстра палаючі шматки і майже відірвали йому ліву руку. Істота крутнулася і впала. Боббі підплигнула на ногах готова бігти, якщо монстр знову встане. Він не встав. Натомість він повернувся на спину і затремтів. Голова почала надиматись а блактині очі розгорілися яскравіше. Боббі бачила як під його хітиновим покривом щось ворушиться.

- Бум, козолупе! - закричала вона, чекаючи виходу вибухівки.

Але воно вистрибом стало на ноги, відірвало шмат власного живота і кинуло в неї. Поки Дрейпер зрозуміла що відбулося, бомба опинилася в двох метрах від неї. Вибух кинув морпіха на землю. Жінка йшла юзом по поверхні, її броня блимала попередженнями. Коли вона нарешті зупинилася, екран шолому блимав червоними і зеленими вогниками як новорічна ялинка.

Вона намагалася ворушити кінцівками, але вони були важенними мов каменюки. Процесор контроля руху, комп’ютер який сприймав рухи її тіла і перетворював їх на команди для актуаторів вийшов з ладу. Костюм намагався його перезавантажити, і одночасно пробував перенаправити і запускати програми в інших частинах. На екрані миготів бурштиновий напис БУДЬ ЛАСКА, ЗУПИНІТЬСЯ.

Сержант не могла і голови поки що повернути, тож коли монстр нахилився до неї, до це було для неї абсолютно не очікувано. Вона придушила крик. Це не допомогло. Сірчиста атмосфера Іо була затонкою для проходження звукових хвиль. Монстр її не почує. Але поки нова Боббі примирилася з думкою про смерть в бою, старої Боббі лишалось досить багато, аби не лементувати як дитина.

Воно схилилося аби роздивитися її; завеликі і сповнені дитячою цікавістю очі горіли яскравою блакиттю. Пошкодження від її куль здавалися серйозними, але воно не помічало цього. Поштурхало її нагрудну броню одним довгим пальцем, потім здригнулося і виблювало на неї товсту струю брунатного болота.

- О, бридота! – крикнула вона йому. Якби її костюм був відкритим, то зараження цим протомолекулярним лайном було б кінцем її проблемам. Але, чекай, як вона змиє з себе той гній?

Воно підвело голову і глянуло на нею з цікавістю. Знову поторигало її броню, одним пальцем залізло у отвори, намагаючись пробратися до шкіри. Вона бачила як подібна істота розірвала надвоє дев’ятитонного бойового мека. Якщо воно забажає залізти до неї в костюм, воно залізе. Проте схоже що воно не бажало завдавати їй шкоди по якихось причинах. Поки вона дивилася, довга гнучка труба виросла з його тулуба і почала досліджувати її броню замісто пальця. Брунатне лайно лилося з неї постійним струменем.

Статус кулемета блимнув з червоного на зелений. Вона крутнула барабан і він запрацював. Звісно, костюм все ще казав її «будь-ласка,