Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не сприймаючи ті слова серйозно, Святослав зупинився біля водійських дверцят, не поспішаючи сідати в машину. Він не був упевнений, хто саме зараз говорить –Тімур чи той, хто ховався в його свідомості. Хоча, зрештою, яка вже різниця?
Тим часом сімнадцятий не вгамовувався. Його сміх луною відбивався від похилених кіосків, а опецьок на шиї здригався в такт судомним ривкам.
– Будемо як Боні та Клайд! – реготнув він. – Ти добрий, а я злий! Ось тобі і парочка мрії, га?
– Слухай! – нарешті заговорив Святослав.
Тімур миттєво замовк, а потім, вишкірившись, промовив:
– Отже, ти приймаєш моє рішення? Ми будемо суперкрутою командою! О, зачекай… Ти ж не передумав і не вирішив знову мене вбити? Мамця завжди казала, що мій довгий язик до добра не доведе.
– Ти б краще зайнявся своїми ранами. Але зараз не про це, – Святослав вагався, чи варто продовжувати, але зрештою запитав: – Ти щось бачив про мене?
Тімур фиркнув і бризнув слиною.
– Питання некоректне, знаєш, таке іноді кажуть оператори?
– Я про наші можливості. Ти бачив мене у якомусь сні?
– Ага, здається, дійшло. Це тобі Кір набалакав, так? Ну, так, це правда. Все станеться за два дні.
– Звідки ти знаєш, що саме за два? – стривожено запитав Святослав, зробивши кілька кроків до Тімура.
– Ну, якщо я скажу, що дам відповідь тільки в обмін на ключі від седана, ти ж навряд чи погодишся?
– Так, я не погоджусь.
– Ну, я на всяк випадок, а раптом би спрацювало.
– Я ще можу дістати пістолет, – нетерпляче кинув Святослав.
– Гаразд, гаразд. Ти згодом і сам навчишся визначати час, це не так уже й важко.
– Де і як це має статися?
– Ов-ов, забагато питань, – Тімур криво посміхнувся. – Бачив лише, що людей буде чимало. А ти... ти не матимеш іншого вибору. Більше нічого не знаю – сон був дивний, навіть для мене.
Він на мить замовк, втупившись у криваві плями на своєму одязі, потім знову глянув на Святослава.
– Та не парся ти. Цей світ і так огидний. Згадай потяг. Їм завжди потрібен козел відпущення... – Він раптом скривився і схопився за плече. – Ой, щось мені вже не добре...
– Дякую. Може, викликати швидку?
– Ні в якому разі, напарнику, – Тімур тихо захихотів, одночасно витрушуючи на пісок усе, що було в аптечці. Його руки тремтіли, а обличчя блідло з кожною хвилиною. – І засунь своє «дякую» собі у гузно.
Сівши в седан, Святослав зачинив дверцята, і в салоні запанувала гнітюча тиша, порушувана лише його власним диханням. За мить двигун «Daewoo» загув низьким, майже хижим риком, і він повільно здав назад, об'їжджаючи сімнадцятого, що лишався сидіти на піску, залитому кров’ю. Птахи знову заполонили понівечені кіоски та магазинчики, обліпивши їх з обох боків.
Його погляд зупинився на кермі, де виднілися слова: «ХТО НАСТУПНИЙ, БІЛЛІ?».
Святослав глибоко вдихнув і натиснув на газ.
За кілька хвилин він уже мчав трасою, назустріч обрію, за яким зникало сонце.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спалах, Ендрю Вебстер», після закриття браузера.