Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я тримав двері машини, поки Вікторія сідала. Її темно-бордова сукня ледь шелестіла, коли вона влаштовувалась на сидінні. Потім я сам сів поруч із нею, і машина рушила. Вона мовчала, дивлячись у вікно, а я відчував кожну хвилину цього мовчання. Мені хотілося щось сказати, але слова зникали, щойно я дивився на неї.
— Схоже, вечірка тобі сподобалася, — нарешті заговорив я, намагаючись вигнати з голови свої думки.
Вона повернула голову до мене, її обличчя було розслабленим, а в очах все ще блищав вогник задоволення.
— Так, вона була дивовижною, — відповіла вона. — Але я рада, що все скінчилося. Ці підбори — справжнє катування.
Я усміхнувся, кивнувши.
— Я помітив. Як ти взагалі витримала стільки годин?
— Терпіння, витримка й… таємні перерви, — вона засміялася, і цей звук був як музика. — А ти? Як витримав цей вечір?
— Якби ти знала, як я намагався уникнути журналістів… — я закотив очі, посміхнувшись. — Але загалом, це було варте того. Я побачив тебе на подіумі. Ти була приголомшлива.
— Камілло, — її голос змінився, став м’якшим. — Не перебільшуй.
— Я не перебільшую, Вікторіє, — серйозно сказав я, дивлячись прямо в її очі. — Ти була найкращою там.
Вона зітхнула й опустила погляд, проте я помітив, як її щоки залилися легким рум’янцем.
Машина зупинилася біля готелю, і я швидко вийшов, щоб відчинити їй двері. Вона виглядала трохи втомленою, але все ще зберігала свою грацію. Ми разом піднялися до її номера, і я сповільнив кроки, коли ми наблизилися до дверей.
— Ну що ж, — тихо сказав я, опускаючи руки до кишень. — Сподіваюся, ти зможеш нормально відпочити після такого дня.
Вона кивнула, дивлячись на мене.
— Дякую, Камілло. За те, що прийшов. Це… багато для мене значить.
Я усміхнувся, відчуваючи, як ці слова пробирають мене до самого серця.
— Ти знаєш, що я завжди буду поруч, Вікторіє.
Її погляд був таким, ніби вона хотіла щось сказати, але вагалася. Напевно, як вагався і я.. Зрештою, вона просто відчинила двері номера, зробивши крок усередину.
— Добраніч, — прошепотіла вона, перш ніж зачинити двері.
— Добраніч, — тихо відповів я, залишившись стояти в коридорі.
Я ще кілька секунд дивився на зачинені двері, а потім глибоко видихнув і повернувся до свого номера. Але щось точно залишилося недомовленим, щось, що я не міг пояснити.
Я стояв у своєму номері, і не міг знайти собі місця. Її очі, ті останні кілька секунд перед тим, як вона зачинила двері, весь час були переді мною. Там було щось таке, чого я не міг ігнорувати: вагання, напруга, можливо, навіть очікування.
Глибоко видихнувши, я пройшовся кімнатою й скинув з себе піджак, намагаючись відволіктися. Але вже через хвилину зрозумів: цього не змінити. Я не зможу заснути, не зможу спокійно дихати, поки не переконаюсь, що ми обоє не залишили щось важливе несказаним.
— Чорт забирай, — пробурмотів я, розвертаючись і швидко виходячи з номера.
Мої кроки лунали порожнім коридором, але я навіть не звертав на це уваги. Серце билося як скажене, ніби в гонці з часом. Кілька кроків — і я вже біля її дверей. Підняв руку, однак на мить застиг. А що, якщо це помилка?
Та я не встиг навіть дати собі відповідь, як уже стукав у двері. Легко, але наполегливо.
Двері відчинилися. Вона стояла там, ніби й не відходила від дверей, у тій самій сукні. Її волосся тепер було розпущене, легкими хвилями спадало на плечі. А очі злегка примружилися від здивування.
— Камілло? — тихо запитала вона, а її голос був теплим і трохи розгубленим. — Щось сталося?
— Так, — сказав я, роблячи крок ближче, до неї. — Сталося.
— Камілло, — прошепотіла вона, але це було все, що я чув, перш ніж різко притягнув її до себе, накриваючи її губи своїми.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сет кохання та поразки , Ксандер Демір», після закриття браузера.