Читати книгу - "Левине серце"

сміялися Щусі, раді, що перехитрили Самусів ще більше.

Голосування знов не дало ніяких наслідків: проти переселення мовби ніхто й не заперечував, коли ж доходило до розподілу місць під садиби, якась неземна сила розполовинювала все трудове населення Карпового Яру, і не було ніякої змоги зрушити справу з місця. Можуть спитати: а де ж були Зновобрать, Зінька Федорівна, Грицько Грицькович і ще безліч людей довірених, гідних, доблесних, свідомих? Навіть дядько Обеліск не зумів стати над ворогуючими таборами і потихеньку голосував то за тих, то за тих, залежно від ситуації. Зате в своїх словесних заявах він послідовно проводив давно обрану лінію, вигукуючи:

— Давно пора знищить це старе село як клас і водрузить на його місці обеліск!

— Заллє ж водою, — сміялися карпоярівці.

— А ми — плавучий!

Затята боротьба за нові території, за їх розподіл, за сфери впливу призвела до того, що прогресивна справа переселення зайшла, як то кажуть, у глухий кут. Молодий архітектор з нудьги спробував навіть залицятися до сільських дівчат, на що йому перепало найперше від Самусів, тоді від Щусів; на поміч він покликав із столиці автора цієї розповіді. Але що автор? Він може тільки коментувати, тобто з більшою або меншою правдивістю переповідати й пояснювати події, активним же чинником виступати не може, а коли й пробує іноді, то для цього йому вічно не вистачає повноважень, авторитету і просто рішучості.

Зате коли довідався про ускладнення в Карповому Яру товариш Вивершений, то приїхав туди негайно і в один день усунув усі перепони, зняв напруження, полагодив конфлікти, розв’язав проблеми, помирив, поділив, вирішив, постановив і доповів інстанціям.

Товариш Вивершений почав усе діло з ферм. Відвідав тваринницьку ферму, глянув, насупив брови, гримнув:

— Чому непорядок на фермі?

— Тобто? — несміливо спитав завфермою.

— Чому одна корова лежить на правому боці, а друга на лівому і хвостами в різні боки махають? Покласти всіх на лівий бік і хвостами щоб… І щоб усі ремигали!

— Та як же це зробиш?

— Сказано — і без балачок!

Тоді прибув до кабінету Зновобрать, ще більше насупився, обвів увесь актив поглядом, спитав:

— В чім тут затримка?

Колективна пауза була зовсім короткою, але товариш Вивершений не визнавав навіть щонайкоротших пауз, нетерпляче перепитав:

— Ну?

— Затримка в питанні переселення, — сказав Зновобрать.

— Як то затримка?

— Розділилися голоси колгоспників. Не можемо вирішити.

— Коли розділилися, тоді треба рішать в робочому порядку, — пояснив товариш Вивершений.

— А як це? — вихопився Грицько Грицькович, бо був ще молодий і не знав, що вихоплюватися перед товаришем Вивершеним з такими наївними запитаннями сміх і гріх.

— Зразу видно: молодий кадр, — сказав товариш Вивершений. — Хто ж про таке питає? Скласти в робочому порядку списки — кому куди переселятися — і баста!

9

Авторові порадив поїхати в Карпів Яр слідом за архітектором не хто інший, як доктор ерудичних наук Варфоломій Кнурець. Взаємини між автором і Кнурцем на той час уже були суто приятельські, обидва називали один одного «старий», сміливо критикували один одного, давали поради, застерігали, коли треба, стримували від необачних учинків.

— Знаєш, старий, — сказав Кнурець, — я б на твоїм місці поїхав. Архітектор — мій добрий знайомий. Хоч молодий, але хлопець тямковитий. Ну, й на місці там. Поїздка замінює книгу. Пам’ятаєш? Коли в газетах пишуть, щоб ваш брат вивчав життя, ти носа не відвертай.

Після таких слів як ти не поїдеш?

Але автор надто довго збирався і запізнився просто злочинно. Якби він міг випередити товариша Вивершеного, може, події розвивалися б інакше, бо автор їхав до Карпового Яру з досить високими повноваженнями спецкора центральної газети і вже б він не допустив отого «списочного» методу, який застосував товариш Вивершений і за яким вийшло так, що поряд з Самусями поселитися мали не їхні одвічні антагоністи, Щусі, а люди, сказати б, далекі від їхніх династичних конфронтацій — Левенці. Від сусідства ж, як відомо, або дружба навіки, або найзапекліше ворогування.

Але автор запізнився, не зумів випередити товариша Вивершеного, хоч той прибув до Карпового Яру з деяким запізненням (колись казали «в свинячий голос», а такий малокультурний вислів просто гріх застосовувати як до товариша Вивершеного, так і до самого автора). Товариш Вивершений, певна річ, знав місцевість значно краще за автора, він не блукав, не розпитував, куди і як їхати, просто сказав своєму водієві: «Ти ж знаєш, Ваню, як туди проїхати», — і все. Без зупинок, без перешкод і без пригод доїхали вони до історичного яру посеред села, тепер треба було об'їхати його довкола, щоб потрапити до сільської Ради, над якою витріпочувався червоний прапор — ознака того, що Зновобрать на своєму державному місці, та й не сам, а з усім своїм виконкомом, бо символ влади вивішувався над сільрадою тільки в дні роботи виконкому.

«Якраз попали на засідання», — задоволено сказав водій, вважаючи, що для товариша Вивершеного не може бути більшої радості в житті. Але ж той теж був людиною, хоч не часто визнавав це публічно. Засідання, коли казати правду, сиділи йому вже давно в печінках, і тому він з набагато більшою охотою метався по району, їздив по полях, заскакував на ферми, наганяючи страху на завідувачів і зоотехніків, і всіляко уникав саме засідань. У Карповому Яру він сподівався застати те, що зветься всенародним ентузіазмом, може, мітинг з нагоди будівництва нового села, може, народні гуляння, може, святкові демонстрації. А тут — засідання.

Розчарування товариша Вивершеного було таке велике, що він зопалу заскочив на ферму й наробив там шелесту, а тоді, караючись у душі за вчинену несправедливість і щоб трохи охолонути, звелів водієві їхати довкола яру до сільської Ради, а сам пішов навпростець через яр одною з тисяч протоптаних за кілька століть існування цього села стежок.

Він заглибився в яр сміливо, рішуче і, як казав один спостережливий чоловік, гостро. Для цього потрібна була неабияка відвага. Бо яр був величезний, поплутаний, загадковий, необстежений і невивчений. Тут саме доречно буде повідомити, що в самому селі це місце ніколи не називалося яром, а мало назву промовистішу і трохи навіть похмуру: провалля. Бо «яр» — це яріння природи, це її примха, вибрик. Це, власне, гра природи, а відомо ж, що гра може бути тільки весела, принаймні так усі вважають. А провалля — це місце, де з невідомих причин і в невідомі часи провалилася земля. Прокляте місце, вороже людині, загадкове, незбагненне і досить-таки неприємне. Провалля, що красувалося посеред Карпового Яру, хоч і дало колись назву селу, вже давно втратило через