Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

в Україні так популярні серіали. Саме вони поглинають кілограмами солодке, борошняне, «смачненьке». Саме вони — основні поширювачі більшості інформаційних вірусів.

Як ви вже зрозуміли, схема інфікування стандартна:

• Ніхто не мав вродженого інформаційного імунітету. Його основу мала складати культура фінансової грамотності. У СРСР її не було, у 1990-ті не було грошей, у нульові вона була невигідна, до того ж усе так стрімко розвивалося, що її і не встигли би прищепити.

• На соціальний імунітет з його правилами, інститутами та культурою споживання не було запиту й часу. Як наслідок, його замінили речі, повністю продиктовані банками, піаром і тимчасовою необхідністю. А інститути будували на базі схем і договірняків, а не світової практики й управління ризиками.

А отже, інформаційні віруси легко і просто досягали своєї мети. Навіть більше, імунітет не почав формуватися і після 2008 року. Уже в 2010 році люди почали масово повертатися в банки. До 2013 року ситуація багато в чому повторювала патерни попередньої кризи.

РЕМАРКА

У ті роки я працювала в банку або з банками. Значна частина моєї роботи полягала в проведенні досліджень споживача. Багато фокус-груп я проводила сама. Раз по раз на них повторювалася та сама ситуація.

• Під час обговорення критеріїв надійності банків вся аудиторія, і молоді, і літні, впевнено оперували термінологією: ліквідність, баланс, ризики, рейтинг надійності тощо. Звісно, ніхто не розумів, про що говорить, але все це так часто звучало в прямій чи прихованій рекламі банків, що терміни знали всі.

• Усі були клієнтами двох-трьох банків. Серед них був мінімум один, який сильно постраждав у кризі 2008 року.

• Ті, хто втратив значну частину заощаджень у банку, вже через 3–6 місяців готові були знову нести туди депозити. Були й ті, що охоче це робили з проблемними банками, спокушені високими ставками.

Пам’ять українського народу дуже коротка. Це чудово працює на руку маніпуляторам.

Кейс-2008 показовий ще й тим, що тут усе було замішано на грошах — концентрація особистого успіху, поту, надій. І це були не просто гроші, а дуже складно зароблені гроші — згадайте ­1990-ті. Та попри це інформаційні віруси за три роки зробили свою справу. Мабуть, це найшвидше перетворення розумної та обережної людини на керованого й емоційного овоча.

Підґрунтям цього кейса є дуже важливий патерн. Усе працювало на популізмі і поточній вигоді. Ніхто не морочився з ризиками, глибоким аналізом, формуванням фінансової культури. Усі були на драйві й у рожевих окулярах. Цей патерн — улюблені граблі українців. Рівно так само з року в рік ми чинимо з усіма політичними і суспільними процесами:

— дуже хочеться, щоб було все хороше проти всього поганого;

— ой, все дуже складно, нехай самі розбираються — ми ж їх вибрали для цього;

— ой, ці зіпсувалися, давайте інших;

— голосувати потрібно за того, хто там ще не був і говорить дуже правильні речі, потрібно дати йому шанс.

Це рівень загальнонаціональної дискусії з найважливіших для країни процесів. І ця дискусія триває вже майже 30 років. Саме це і є відповіддю на питання, чому ми не Польща і взагалі поки далеко не Європа.

І з банками, і з політикою ми обрали інфантильну позицію і щиро сподіваємося, що знайдемо групу людей, які на своєму альтруїзмі вивезуть все це і перетворять країну в рай. При цьому вони будуть цілком на боці народу, а все особисте буде їм чуже.

Періодично ми навіть їх знаходимо. Утім вони, потрапляючи до владних кабінетів, доволі швидко освоюються, розуміють, як отупів народ і як просто ним маніпулювати, і не можуть відмовитися від цієї спокуси.

Як часто ми чуємо і говоримо, що навіть якщо нормальна людина потрапляє у владу, її там щось кусає, і вона стає як всі попередні. А кусає її наш, людський овочизм.

Та повернімося до нульових. Вони цікаві ще багатьма подіями. Крім банківського буму і зумовлених ним наслідків, відбувалися не менш важливі події, які добили інформаційний імунітет. Одна з основних — зміна харчових звичок.

Після голодних 1990-х прийшли ситі і п’яні нульові.

Після голодних 1990-х прийшли ситі і п’яні нульові. На прилавках, у меню ресторанів і all inclusive люди бачили дедалі більше нових страв, незвичних продуктів. Скуповували все підряд, а етикетки читали лише щодо терміну придатності. Готуван­­ня домашньої їжі відійшло на другий план і ставало немодним. Натомість популярності набирали напівфабрикати в яскравій упаковці.

РЕМАРКА

Цукор дійсно можна назвати зброєю масового враження, а залежність від нього — пандемією. Це загальнодоступний наркотик — і це не просто слова.

Учені з Інституту Сент-Люка (Saint Luke Mid-America Heart Institute) зібрали й проаналізували величезний масив даних усіх досліджень про цукор і наркоманію. Їм вдалося з’ясувати, що рафінований цукор і опіоїдні препарати спричинюють подібну відповідь від системи винагороди мозку, вивільняю­­чи ­дофамін та інші гормони, що сприяють задоволенню. Що швидше ми звикаємо до цього відчуття, то більше нам потрібно нових «доз», щоб отримати відповідь. За цією схемою формується залежність.

Цікаво, що деякі з експериментів на щурах засвідчили, що цукор спричинює у тварин часом навіть серйозніше звикання, ніж опіоїди. Дослідники запевняють, що це також справедливо і для людей. Брак у мозку дофаміну в періоди між споживанням цукру може призвести до несподіваних реакцій. Найпоширеніші — депресивні настрої, апатія і дратівливість.

А тепер риторичне запитання: як легко маніпулювати наркоманом? І це лише одна з граней цукрового кристала.

На наше загальне самопочуття впливають, крім того, ще й ­перепади рівня цукру в крові. Для мозку це можна порівняти з постійними різкими перепадами напруги в мережі. Думаю, ви розумієте, що не всі електроприлади довго протягнуть в такому режимі. Напевно, кожен відчував різкий приплив енергії, бадьорості після вживання солодощів, а вже через 20–30 хвилин так само різко — слабкість і раптову сонливість. Це той самий «стрибок напруги», від якого ваш мозок не в захваті. Зрештою, ви чи лягаєте спати, чи з’їдаєте ще дозу цукру з надією збадьоритися, провокуєте ще один стрибок — і так порочне коло замикається.

Усі ці механізми призводять до:

— нестабільної розумової і фізичної діяльності;

— переїдання, розвитку інсулінорезистентності, ожиріння, а як наслідок — порушення процесів обміну речовин, цукрового діабету 2-го типу;

— атеросклерозу (зменшення просвіту судин), артеріальної гіпертензії, що призводить до серцево-судинних хвороб (інсульти, інфаркти);

— підвищення ризиків смертності й онкології;

— проблем з опорно-руховим апаратом і т.д.

І звісно, проста фізіологія: коли ми наїдаємося, чи то десерти, чи то здорова їжа, кров посилено приливає до шлунково-кишкового тракту, щоб забрати з їжі все поживне. Мозок своєю чергою відчуває кисневе голодування, ми починаємо позіхати і нас хилить на сон. І це абсолютно нормальне явище! Проте про розумову діяльність не може бути й мови. Багато хірургів йдуть оперувати злегка голодними, щоб зберігати ясний, тверезий розум. Мозок, як і загалом організм, любить голод. Інша річ, що для нас споживати стало важливіше, ніж утримуватися. Як і для тих, хто на цьому заробляє, як-от харчова промисловість, фарміндустрія тощо.

За даними Асоціації дієтологів України (2018–2019 рр):

— середній рівень споживання цукру серед дорослих українців — 46 г на добу;

— лише близько чверті населення дотримується рекомендацій з оптимального споживання цукру — менше 25 г у день;

— більшість українців (40%) споживає від 25 г до 50 г цукру в день;

— високий