Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

   Відчуваю легкий дотик до ноги і мої губи відразу розтягує посмішка.

- Зараз погодую тебе, хлопчику, - нагинаюся та чухаю кота за вушком. Цього чорного шибеника я забрала з вулиці. Зараз навіть не здогадаєшся, що це телятко колись було мокрим, худим кошеням, що нявчало без упину. Тепер він впевнено відчуває себе господарем. Кіт - гарна компанія. Йому цілком достатньо їжі та ласки, аби лишатися вірним та відданим. Можливо, через багато років я поповню лави тих стереотипних бабульок з двадцятьма котами. Не найгірший прогноз на майбутнє.

    Насипаю корм для Локі та приступаю до роботи над сніданком.

    На приготування вівсянки витрачаю декілька хвилин, тому часто готую її на сніданок. Дістаю з холодильника та ріжу персики і полуниці. До готової каші додаю вершкове масло та розкладаю на тарілки. Викладаю зверху порізані фрукти, поливаю медом та посипаю корицею. Увесь процес зайняв близько десяти хвилин.

- Пахне смачно, - сіпаюся від несподіванки. – Вибач, не хотів налякати, - каже Макс, сідаючи за стіл.

- Тоді не підкрадайся, - бурчу. Ставлю перед ним тарілку та горня з кавою. Сама сідаю навпроти. – Смачного.

- Дякую, і тобі.

   Снідаємо мовчки, поки Макс не порушує тишу.

 - Я підвезу тебе на роботу.

- Не варто. Я сьогодні не працюю.

- Я до обіду в клініці. Проведемо вечір разом? - підіймає карі очі поверх чашки.

- Не можу.

- Чому?

- У мене сьогодні плани з Романом.

   Бачу, як підтискає губи у пряму лінію і пропалює мене поглядом. Чекаю на вибух.

- Сашо, ми ж домовлялися, що поки разом ні з ким іншим не спимо! – з гуркотом ставить чашку на стіл і майже шипить свої претензії.

- Заспокойся. Твої ревниві шипіння недоречні. Я не сплю з Романом, у нього практично наречена є, якщо не забув, і я не збираюся псувати з ним стосунки сексом. Цього не буде ніколи.

- А наші стосунки складаються лише з сексу!

- Саме така була умова. Що зараз тебе не влаштовує?

- Сашо, чому йому дістається та частина тебе, котрою ти відмовляєшся ділитися зі мною? А все, що маю я -   лише твоє тіло? – гіркоту у його голосі не помітить лише глухий. – Мені мало тих кількох ночей на тиждень, які ми проводимо лише оголеними. Я хочу тебе усю, всі частини тебе. Твою душу… Хочу знати, що тебе тривожить, що тебе зробило сумною або щасливою, допомагати вирішувати проблеми. Хочу водити тебе на побачення, дарувати подарунки, познайомити з друзями… Я шалено хочу тебе поцілувати… - говорить тихо.  - Я не прошу тебе відразу переїхати до мене чи виходити за мене заміж та планувати немовля, хоча з радістю погоджуся на такий розвиток подій, але це буде нечесно. Цього мають хотіти двоє. Будемо рухатися повільно. Я готовий чекати. Будь ласка, давай спробуємо.

- Максиме, пів року тому ми про все домовилися. Ти погодився. Якщо  хочеш інших стосунків, тобі варто знайти для цього кращу партію. Якщо те, що є між нами зараз, для тебе зайшло надто далеко, варто це припинити, - промовляю рівним тоном. – Я не зможу.

- Чому?

- Що буде, коли я тобі набридну чи запал мине?

- Він ні на мить не зник з моменту нашої першої зустрічі, а це більше року! Пізно говорити про «зайшло надто далеко»!

- Тобі краще піти.

- Ні, ми договоримо. Сподіваюся, хоча б на розмову я заслужив! – переходить майже на крик. – Я світ до твоїх ніг покласти готовий, а натомість відчуваю себе об’єктом для сексуальних втіх і все одно, як підліток, лише чекаю наступної зустрічі. Сашо, що з тобою не так?

- Тоді чому щоразу погоджуєшся, коли я телефоную? – випалюю зло, ігноруючи питання.

- Бо не можу без тебе!

- А я не можу ні з ким!

- Чому?

- Тому що більше ніколи в житті не дозволю жодній людині топтатися по моєму серцю!

   Після останньої фрази відразу виникає бажання прикрити рот рукою, щоб ці слова з нього не вилетіли. Я зовсім не планувала цього казати. Розмова стала емоційно виснажливою. Саме цього я уникала в стосунках із чоловіками. Обмежувала їх лише ліжком. Попередніх партнерів усе влаштовувало, а коли переступалися межі - ми прощалися. Макс хоче проникнути далі. Не дозволю. Як і решті.

   Макс не зводить з мене прямого погляду кілька тягучих секунд. Свій я теж не відводжу, зберігаючи на обличчі беземоційну маску. Врешті, він ледве чутно запитує:

- Хто ж зробив це з тобою, дівчинко?

- Щ-що? – маска починає тріщати по швах. Як багато Рома йому розповів? Не хочу про це не те, що говорити, а навіть згадувати!

   Замість відповіді він підіймається, забирає свою порожню тарілку та чашку і йде до раковини. Миє за собою посуд. Я лише спостерігаю за його рухами, наче перебуваю у якомусь трансі. Щось відбувається в грудях, підіймається до горла і стає клубком, який я не можу проковтнути. Ні, ні, ні! Господи, ні! Тільки не зараз! Йому потрібно піти.

 

- Макс…- голос тремтить. Він підходить до мене. Погляд змінився. Тільки не жалощі! Їх я не витримаю.

- Не всі ми однакові. Рано чи пізно тобі знову доведеться його відкрити, - ніжно притискає долоню до області серця, підіймається до шиї та великим пальцем погладжує вилицю.

   Темний глибокий погляд наче гіпнотизує. Невідривно дивлюся у його очі, як заворожена. Навіть не рухаюся.

- Дякую за сніданок… - тисне великим пальцем на мої губи, відтягуючи нижню. А далі… нахиляється та краде з губ невагомий поцілунок. Від несподіванки навіть не встигаю його відштовхнути. Він сам швидко усувається та виходить з кухні. Чую, як зачинилися вхідні двері. Сиджу нерухомо, як статуя, і відчуваю, як по щоці стікає сльоза. Він це бачив? Губи починають тремтіти, дихання стає коротким і рваним, а з горла вириваються незрозумілі звуки.

   Хапаюся за губи та починаю їх несамовито терти долонею, поки не з’являється кров. Поцілунки заборонені! Макс знав і зробив це навмисне… Для чого? Перевірити реакцію? Переконатися у чомусь? Щось довести?