Читати книгу - "Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз"

Глава 7

МАРК

Я міцно тримаю її за руку і веду в сад. Повітря насичене ароматом ківітів. Місяць висить низько в небі, кидаючи сріблясте світло на доглянуті сади, що простяглися перед нами. Я веду Солю до відокремленого двору, прикрашеного запашними жасминовими кущпми, їхній цвіт ароматизує нічне повітря.

Сюди майже не долітав шум свята, лише віддалений гул і шелест листя супроводжують нас. Я не збираюся упускати свій шанс. Протягом останньої години Соля думками була десь далеко, здавалася сумною. Я не хочу, щоб вона сумувала на весіллі сестри. Вона так стискала губи, наче стримувала сльози. Я не хочу, щоб її родина дізналася, що ми прикидалися весь цей час. Особливо тому, що для мене все стало серйозно з того моменту, коли ми сиділи поруч в машині під час поїздки в гори.

— Дякую, — пробурмотіла вона, коли ми зупинилися під розлогою вишнею, як, наче купол, затуляла нас своїми гілками. — Ти мені дуже допоміг. Завтра ми зможемо забути все це божевілля.

Я кидаю на неї суворий погляд. Забуття не входить в мої плани. Я хочу абсолютно протилежного. Вона опускає очі, а я хапаю її за плечі і притискаю до товстого вузловатого стовбура. 

Я легенько погладжую її передпліччя, щоб зняти напругу в її тілі.

— Не думай про це. Скажи мені, що сталося? Я не знаю, які думки рояться в твоїй голові, тож не знаю, як поводитися, щоб ти була задоволена. Ти завжди поводилася так, наче тобі ніхто не потрібен. На всі мої спроби наблизитися ти відповідала колючими жартами. Але тепер ми разом. Ми можемо бути справжньою парою вже сьогодні.

Вона хитає головою і у напівтемряві я бачу блискучі мокрі доріжки на її щоках. Я ненавиджу, коли дівчата плачуть. Особливо, коли плаче моя дівчинка. Я хочу зупинити її сльози. 

— Я розгубилася, — крізь сльози вимовляє Соломія. Її голос тремтить. Я не думала, що буде так важко. Я намагаюся не думати про те, що буде далі. Як пояснити батькам, що ми так швидко розлучилися, хоч були такі щасливі сьогодні.

Вона торкається своїх губ. Я не хочу її відпускати і злюся, що вона говорить про розставання. Я ігнорую її слова. Зрозумів тільки те, що їй так само важко, як і мені. Я обхоплюю її обличчя. Звісно, краще відверто зізнатися, що вона подобається мені, але я боюся її налякати.

— Чому тобі важко? У нас же все добре.

Вона піднімає на мене очі і зітхає, перш ніж відповісти тихим голосом

— Прикидатися.

Я проводжу язиком по губах. Моє серце калатає сильніше, ніж у наметі сьогодні вранці. 
— Може, тому що ніхто з нас не прикидався?
Її очі розширюються.
— Що?
— Ти чула, щоя сказав, сонечко. І я не збираюся забирати свої слова назад, бо це правда.

Вона штовхає мене в груди і дивиться так, ніби я сказав, що в неї жахлива зачіска. Я відступаю на крок, щоб не злити її ще більше.

— Між нами нічого не вийде, Марку. Припини брехати мені і собі.

Біль в її очах пропалює діру в моїх грудях.

— В тебе ніколи не було стосунків триваліших за місяць. Усі ті дівчата…

— Припини згадувати тих дівчат! — гарчу я, — вони в минулому. І чому ти думаєш, що з тобою буде так само? Ти просто використовуєш це як привід, щоб позбутися мене, адже я виконав свою роль.

Я хапаю її за лікті і притягує до себе. Вона важко дихає, погляд прикутий до моїх губ. Я цілую її, вона напружується, готова відштовхнути мене, але в ту ж мить стискає лацкани мого костюма і відповідає на поцілунок.

Ми не соромимося того, що відчуваємо і не тікаємо один від одного. Я вкладаю у цей поцілунок усе, що ніколи не наважувався їй сказати. Усе, що роками носив в собі і боявся сказати вголос, кажу зараз.

— Ти завжди мені подобалася. Ти найдивовижніша дівчина, яку мені доводилося зустрічати. Не відштовхуй мене, Солю, — шепочу їй в губи.

Вона заплющує очі і цілує мене. Я міцніше притискаю її до стовбура, відриваюсь від її губ, щоб поцілувати ніжну шию. Смак її м’якої теплої шкіри зводить мене з розуму. Я обхоплюю її потилицю і цілую так, що вона тане в моїх обіймах. Вона вигинається мені назустріч. Мої долоні тягнуться вниз, мені подобається дивитися, на блаженство, яке її охопило.

З тихим стогоном вона шукає мої губи, коли я підставляю їх, вона легенько кусає мене. Вона відривається, щоб зазирнути мені в очі. В її погляді стільки пристрасті, що я не стримуюся і хапаюся за поділ її сукні і тягну нагору і просовую руку між її ніг. Гуркіт серця відлунює у вухах, її губи розтуляються, коли я накриваю її рукою. Я хочу дражнити її, поки вона не почне благати. Саме так, як я бачив у своїх фантазіях. Я ловлю її затуманений погляд і не можу зупинитися. Я дивлюся на неї з посмішкою, проводжу язиком за вушком. З її губ злітає тихий стогін. Я відчуваю, як вона тремтить.
— Я зараз упаду.
— Я тримаю, не хвилюйся, — шепочу їй в губи.

Присягаюся, наступного разу я не обмежуся тихим стогоном. Не зупинюся, поки не побачу сліз задоволення в її очах. Я сильно стискаю її попку, і притискаю її обличчя до себе. Вона тягнеться до ременя моїх штанів, я не можу стримати посмішку. Її ідеальна зачіска розтріпалася, помада розмазалася по щоках. Після того, як закінчаться вихідні і ми нарешті залишимося наодинці, я покажу все, на що здатен. Я зможу зробити мою дівчинку щасливою. Піднявши голову вона дарує мені поцілунок, від якого я п’янію, як безвусий підліток.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍