Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

А тут ледве двадцять. Хоча він за кермом, а не я. Тому йому вирішувати. Хоче двадцять - ну хай буде така цифра.

І тут раптово авто зупиняється. Тепер на спідометрі нуль. Уже біля лікарні? Але ні. Ми на вулиці, де медичним закладом не пахне.

Я розвертаюся до нього, а він до мене. Тим часом у салоні з'являється більше світла, і я маю можливість побачити колір його очей - сірі. Сірі, як граніт, але одночасно холодні.

Невже почне лізти до мене? Простягне руки… Господи, наче з вигляду нормальний чоловік!

- Чому ми зупинилися? - запитую, а все напружене. І навіщо я сіла до нього?

- Негарно, Маргарито тікати та брехати, - відповідає мені.