Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

– Він тебе не відпустить. Не відпустить дитину.

– Хочеш сказати, він забере малюка? – Підвищую голос я.

– Не знаю. Ні. Не думаю, що прямо… Забере. Але він точно вимагатиме своє місце у житті дитини, – Каріна накриває мою руку, бажаючи заспокоїти.

– Боже…

– Тобі треба сказати та побудувати навколо периметр безпеки. Він захоче повернути тебе. Ти готова сказати «ні»?

– Не знаю я…

– Ну, є ще варіант втекти з міста, кинути все… Якщо ж ти лишаєшся, то тобі доведеться сказати. Він все одно дізнається, Віто. Але якщо дізнається місяців за шість, відреагує інакше.

Що ж. Розмова з Каріною – це однозначно гарна ідея.

Вона опускає мене з небес на землю, ставлячи найбільш закономірне питання: як я хотіла приховувати дитину від Даміра, маючи безліч спільних з ним знайомих? Навіть якщо припустити, що я не скажу про вагітність батькам, достатньо буде зіткнутися з кимось… Типу його адвоката Сашка, щоб усе полетіло до біса. Виходить, ці внутрішні дискусії про те, чи говорити, чи ні, були з самого початку позбавлені якогось сенсу.

Сказати доведеться.