Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

  Під час прогулянки Кріс розпочав розповідати захопливі історії зі своїх подорожей, намагаючись розвеселити Вільяма і відірвати його від непотрібних думок. Його слова плелися, як ніжна мелодія, і хлопець слухав їх із захопленням, поступово забуваючи про свої хвилювання. Вони проходили повз пасажирів, які розслаблено сиділи в корабельних кріслах і насолоджувалися вечірнім сонцем. Деякі з них кидали зацікавлені погляди на пару, що прогулювалася палубою. Вільям відчував легку незручність; йому не подобалася така увага, але водночас його серце билося радісніше від близькості Кріса. Напевно, для чоловіка це було звичною частиною життя артиста, де погляди завжди були спрямовані на нього. 
  Час непомітно минав, і вони не помітили, як сонце почало заходити, занурюючи горизонт у теплі відтінки. Кріс і Вільям стояли пліч-о-пліч біля поручнів на кормовій частині палуби, освітлені помаранчевим світлом, яке грало на хвилях. Вони спостерігали, як сонце повільно ховається у величезну блакитну шкатулку океану, залишаючи по собі яскраву смужку на водній поверхні, яка виблискувала, мов коштовні камені. 
– Я завжди мріяв побачити такий захід, – тихо сказав Кріс, дивлячись, як сонце пірнає у безкрайню водну гладь. 
Вільям, злегка нахиливши голову, дивився на нього з усмішкою: 
– Це справді неймовірно, – промовив він. 
  Їхні погляди зустрілися, і в цю мить між ними виникло щось незвичайне, те, що важко описати словами, але легко відчути серцем. Вони стояли, не відводячи очей один від одного, а помаранчеве світло заходу огортало їх теплим покровом, наче старовинний плед, що зігріває у прохолодний вечір. 
  Зрештою, Кріс, першим порушивши тишу, сказав: 
– Якби я міг зберегти цю мить, то зробив би це для тебе, Вільяме. 
Його очі сяяли у світлі заходу, і Вільям тихо відповів: 
– Ця мить уже є найкращим подарунком. 
  Вільям насолоджувався цим мовчазним моментом. Здається, чоловік сприйняв його слова серйозно, і це гріло душу Вільяма. Навіть якщо Кріс не його друга половинка, він все одно відчував до нього почуття, яких раніше ніколи не знав. Він завжди думав, що кохання прийде разом зі спорідненою душею, але зараз розумів, як сильно помилявся. Те, що він відчував зараз, було прекрасним і незабутнім, таким сильним і водночас складним, що важко описати словами. Невже це і є кохання з першого погляду? З першого слова, з першого дотику, з першого почуття... Це кохання було таким правильним, таким рідним, що Вільям дивувався, як раніше жив без нього. 
  Здається, йому потрібно було просто зустріти правильну людину, яка розкриє ці почуття, і ось він, можливо, знайшов її. До інших чоловіків, чиї імена не збігалися з написом на його руці, він ніколи нічого не відчував, але з Крісом усе було інакше. Вільям хотів дізнатися про нього все, щоб він буквально заліз йому під шкіру і залишився там назавжди, щоб усі його думки були тільки про нього. І він був готовий зробити все, щоб ця подорож ніколи не закінчувалася. 
  Для Вільяма цей момент був досконалим. М'яке світло заходу поступово згасало, перетворюючись на ніжне сутінкове сяйво, що охоплювало корабель. На палубі запалили світло, яке ніжно мерехтіло в такт хвилям, що плескалися об борти судна. Вітер став прохолоднішим, приносячи з собою аромат солоної води та свіжого бризу. Помітивши, що Вільям злегка тремтить, Кріс запропонував провести його до каюти. Вони йшли так близько один до одного, що могли б узятися за руки, але ніхто не робив першого кроку, розуміючи, що зараз просто не час для цього. 
– Я чудово провів час з тобою, – несподівано сказав Кріс, зупинившись перед дверима каюти Вільяма. 
– Так, я також, – відповів хлопець, і його обличчя осяяла усмішка. 
– Зустрінемось завтра? 
– Звісно, буду радий знову побачити тебе, – сказав він ніжним голосом, радіючи, що Кріс теж хоче продовжити їхнє знайомство. 
– Супер, тоді до зустрічі. Бувай, – Кріс підморгнув і легким кроком пішов по коридору. 
– Ага, бувай, – тихо промовив Вільям, спостерігаючи, як чоловік зникає за поворотом.

  Вільям повернувся до своєї каюти, відчуваючи, як його серце б’ється з радісним трепетом. Цей вечір був просто неймовірним, і він дізнався так багато про Кріса, що здавалося, ніби у них було перше побачення. Від цієї думки Вільям радісно захопився і почав стрибати на місці. Щастя переповнювало його, і йому хотілося поділитися з усіма своїми думками, щоб усі знали, як йому добре зараз. Кружляючи по каюті та наспівуючи веселу мелодію, він зупинився навпроти годинника. 
  Боже, вже майже сьома! Він зовсім забув, що скоро настане вечеря, і йому потрібно змінити одяг. Підійшовши до шафи, він обережно витягнув штани та білу сорочку, намагаючись підібрати щось зручне й водночас елегантне. Швидко переодягнувшись, він кинув погляд на своє відображення в дзеркалі. Його обличчя випромінювало радість, а очі блищали від думки про те, що завтра він знову зустрінеться з Крісом. Усміхнувшись своїм думкам, він зітхнув і направився до ресторану. 
  Коли він прибув до ресторану, то побачив, що батько вже сидить за столом. Його вигляд був, як завжди, зосередженим, і він, здається, не помітив приходу сина. Але навіть це не зіпсувало Вільяму настрій. Легким кроком він підійшов до столика, і здавалося, що його радість бачили всі, окрім батька. 
– Привіт, – промовив хлопець, намагаючись привернути його увагу. 
– Вільяме, сідай, – відповів батько, не відриваючи погляду від меню. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася легка відстороненість. 
  Вільям сів навпроти нього, злегка засмучений тим, що він не побачив його радості та не спитав, що з ним сталося, але все ж він намагався залишатися позитивним. Він дивився на страви, які пропонували в меню, і думав про те, чи варто поділитися з батьком новими емоціями, але все-таки вирішив не розповідати йому, здається він його взагалі не цікавив. Хлопець замовив курячий бульйон та брускети з рибою, і коли офіціант приніс страви, вони мовчки почали вечеряти. Атмосфера була спокійною, без ранкової напруги, і цього разу Вільям не турбувався про те, що ніхто з них не заговорив. Його думки були зайняті зовсім іншими речами, і сімейні відносини зараз не мали великого значення. 
  Його думки поверталися до прогулянки з Крісом, до його чарівної усмішки та щирих очей. Він пригадував кожну мить, кожне слово, як він ділився з ним своїми історіями та мріями, як він сміявся з його жартів і як вони разом дивилися на захід сонця. Навколо них було безліч інших людей, але в ці хвилини здавалось, що існує лише їхній маленький всесвіт, наповнений світлом і радістю.  
  Після закінчення вечері Вільям попрощався з батьком, який лише коротко кивнув у відповідь, і пішов до своєї каюти. По дорозі він зупинився на палубі, щоб подивитися на нічне небо. Воно було усіяне мільйонами зірок, що мерехтіли, ніби нагадуючи йому про безмежність можливостей і мрій. Хлопець глибоко вдихнув прохолодне нічне повітря і відчув, як серце наповнюється теплом і вдячністю за цей чудовий день. 
"Чому не завжди буває так добре?" – подумав він, усміхнувшись своїм думкам і відчуваючи, як від цього усмішка стає ще ширшою.  
  Зайшовши до каюти, Вільям швидко прийняв душ, відчуваючи, як тепла вода змиває втому дня. Перевдягнувшись у м’яку піжаму, він ліг під ковдру і відчув, як його тіло розслабляється, занурюючись у м'яке тепло ліжка. Його думки знову повернулися до Кріса, і з усмішкою на обличчі він швидко заснув, бачачи у своїх снах ті ж самі зірки, що тільки-но бачилися йому з палуби.