Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

Народження Альфіра

   У царині моїх спогадів, розмитих і затуманених, реальність перепліталася з вигадкою, створюючи лабіринт забуття та марева. Мої спогади про той час залишалися фрагментарними, ніби невидима сила продовжувала тримати їх під замком. Незрозумілі відгомони... Відлуння кроків моїх та Діметріуса, що губилися в темних, льодяних коридорах, де ми, ігноруючи біль від ран, пробивалися крізь невидимих ворогів. Ми боролися за кожен подих свіжого повітря, яке, проникаючи до нас, здавалося принесло з собою відчуття примарної надії на порятунок. Але раптом – втрата зв'язку з реальністю, звуки битви та відчайні крики, які зливалися в ехо мого буття, а потім – тепло...

    Моя остання свідома дія – це натягнути на палець перстень, мені здавалось що він надасть мені сили... але виникло лише прокляття. Знову – порожнеча. Спогади про мою силу, звірство й абсолютне панування над обставинами, над самим Норічем, і, можливо, над усім світом, гравіювалися в моїй свідомості. Але цей дар був отруйним. Я відчував, як те, що я отримав, пожирає мене зсередини, деформуючи мою сутність, викликаючи до життя темну істоту з глибин мого буття. Я опинився на роздоріжжі двох світів – світу людини, якою я був, і світу неймовірної, але незрозумілої на той час істоти, якою я становився.

   Цей перехід був болісним, не тільки фізично, а й душевно. Внутрішня боротьба, що вирувала в мені, не мала аналогів у моєму досвіді. Влада, яку я прагнув, стала моїм прокляттям, вказуючи на темні куточки моєї душі, які я ніколи не підозрював, що існують. Це було початком моєї трансформації, початком моєї нової історії, в якій я більше не був просто людиною, а став істотою, що мешкає на межі двох світів, постійно шукаючи себе між ними.

    Від тієї миті моє існування перетворилося.... Якщо таке перетворення можна взагалі назвати життям. В моїй свідомості з'явилося чітке розуміння, хоча для будь-яких виправлень уже було надто пізно. Моя внутрішня сутність зазнала невимовних перетворень, поглиблюючи моє занурення у безодню жахів та вічної пітьми. Мої думки та спогади були захоплені у вир відчаю та ізоляції, де кожне вдихання видалося криком виклику до істот з іншого світу. Туман невідання, що спотворював моє минуле, був просочений кров'ю безпощадних зіткнень та втрат.

    Опинившись у лісі поза кордонами Йорльфа, мене обіймала самотність, обвита кров'ю моїх жертв та тінями власних кошмарів. Мої зуби, які безжально роздирали тіла демонів, в уцілілих уривках пам'яті, й досі смакували їх залишки, витягуючи з них живильну сутність. В моїй долоні пульсувало серце Діметріуса, яке я вирвав з його ран... Я не хотів це признавати, але його тіло розтерзане наче диким ведмедем лежало під моїми колінами... Мої ноги були в крові командира... Моє обличчя, як і все моє тіло, було обплетене бронею, вона наче приросла до мене... Стала зі мною однім цілим. Кожна клітина мого тіла горіла від нескінченної битви, кров наче кипіла у моїх жилах, але це відчуття більше не приносило болю — воно стало джерелом невимовної насолоди.

    Затримавшись на мить, аби обдумати невимовний хаос останніх подій, я усвідомив, що переді мною відкрився шлях другого шансу. Цей дар був не лише можливістю для виживання, але й шансом втілити мою присягу, дану в пам'ять побратимів: викорінити демонів, звергнути богів та знищити саму магію з цього світу. Але моє серце прагнуло більше, попри те, що влада ніколи не була моєю метою. Тепер, переповнений відчуттям дивної сили, я відчував необхідність і вміння протистояти навіть найпотужнішим сутностям, водночас розуміючи, що для справжнього впливу на світ мені потрібно здобути більше знань і сили... Об'єднати людей навколо себе, заставити принести мені голови богів.

    Врешті-решт я підвівся з місця мого короткочасного роздуми, відчуваючи, як жахіття навколишнього мене світу втрачають своє значення. Залишивши позаду те, що було, я з неясною метою вклав залишки серця Діметріуса назад у його тіло, ніби це міг бути останній жест поваги до мого командира, і рушив у невідомість.

    Переді мною розкинувся світ, необмежений стінами фортець чи оборонними укріпленнями, але величезний, сповнений невідкритих місць. Я вирушив уперед, крок за кроком долаючи відстань, доки не натрапив на маленьке озеро, чия кришталева чистота кидала виклик усьому, що мені було відомо про світ. Ця земля, здається, зберегла красу та спокій, невідомі холодним горам моєї батьківщини. Навколишній пейзаж із зеленими полями та незайманими лісами викликав у мені раптове відчуття захоплення та цікавості, наче я вперше побачив світло після довгого перебування в темряві. Мене дивувало що світ був не таким як нам з дитинства описували, тут було навіть трохи краще ніж у холодних горах Йорльфа. Не було випалених полів, кривавих рік, поля бою і згорілих лісів, вся ця пропаганда... стільки брехні.

    У мене навіть вперше з'явився якийсь дитячий внутрішній порив до дослідження, до пригод, який раптово охопив мене, це було як проблиск світла в моєму існуванні, що до того здавалося позбавленим будь-якого сенсу. Я почував себе відкривачем, який стоїть на порозі нових відкриттів, готовим дослідити кожен куточок цього невідомого, прекрасного світу. Кожен крок відкривав переді мною нові горизонти, заповнюючи моє серце дивовижним почуттям свободи та безмежних можливостей. Зупинившись на березі одного маленького озера, я відчував себе частиною чогось більшого, ніж просто земля і вода переді мною. Цей мирний куточок природи виглядав як обітована земля, оазис у пустелі моїх випробувань та втрат.

   Моє відображення на гладіні води було як відлуння минулого, що нагадувало про довгий шлях, який я пройшов. Я відчув, як мої думки прояснюються, мовчазна вода ніби змивала з мене вагу минулих дій та відкривала двері до нового початку.

   Спогади про мій останній бій випліталися крізь прохолоду озерної води, у якій я зараз знайшов прихисток. Ця кришталево чиста вода здавалась як благословення, вимиваючи з мене пил битв і відгомони минулого. Після нескінченної війни та мандрувань серед темряви, мирна тиша цього озера відчувалася як найвища винагорода. Чистота і прісність води в цій водоймі були оазисом у пустелі моїх випробувань.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍