Читати книгу - "Тіні під світлом слави, Вікторія Ван"

— Що це? — несподівано спитав Джун, нахмурившись і дивлячись вперед. У його голосі з'явилася тривога.

Дівчина швидко повернула голову в тому ж напрямку. На віддалі, у світлі кількох старих ліхтарів, вона помітила рух. Спершу здалося, що це просто випадкові перехожі, але їхня хода і те, як вони рухалися, було надто організованим.

— Вони тут, — шепотіла вона, почуваючись, як мишка в пастці. Катя відчувала, як її серце почало битися частіше. Ті, хто переслідували їх, були ближче, ніж вона думала.

— У нас немає часу, — сказав Джун, його голос став різкішим. Він швидко стиснув її зап'ястя і потягнув за собою. — Ми повинні знайти укриття!

Дівчина не сперечалася. Вона знала, що Джун мав рацію. Катя бігла поруч із ним, намагаючись не обертатися назад, хоча відчуття небезпеки переслідувало її на кожному кроці. Її думки металися, намагаючись знайти вихід із цієї ситуації. Їхні переслідувачі явно знали місцевість краще, ніж вони.

— Дивися! — раптом вигукнув Джун, показуючи на вузький прохід між будинками, який вів у темний двір.

Катерина кивнула і швидко рвонула до проходу, зникнувши у темряві разом із ним. Усередині було тихо, і лише звуки дощу наповнювали повітря. Її дихання стало нерівним, і дівчина притиснулася до стіни, намагаючись заспокоїтися. Серце калатало так голосно, що, здавалося, ось-ось вибухне.

— Нам потрібно знайти спосіб вибратися з міста, — прошепотіла вона, відчуваючи, як напруга в тілі наростає з кожною секундою.

— Я знаю, — відповів Джун, який теж намагався прийти до тями. — Але як?

Катя швидко озирнулася навколо. Їхні можливості були обмежені. Будь-який неправильний крок міг коштувати їм життя. Вона відчула, як її тіло напружилося, коли до неї повернулося відчуття магічної енергії, яка вирувала всередині. Дівчина ще не знала, як точно її використати, але усвідомлювала, що іншого виходу може не бути.

— Ми мусимо використати мої здібності, — нарешті сказала вона, дивлячись прямо на Джуна. Її очі сяяли від рішучості, хоч всередині був страх. — Я більше не можу їх стримувати.

Коли Катя і Джун, залишившись у темряві вузького проходу, переповнені страхом, почали обговорювати свій наступний крок, серце дівчини билося так швидко, що здавалося, ось-ось вискочить з грудей. Вона чітко усвідомлювала, що зупинка може призвести до їхнього захоплення, але була змушена зважити всі варіанти.

— Ти впевнена? — запитав Джун, поглядаючи на неї з побоюванням. Він не хотів ризикувати її безпекою, навіть якщо відчував той самий внутрішній порив, що й вона.

— Так, — відповіла вона рішуче, хоч усередині все ще боролася з власними страхами. — Я відчуваю, що можу це зробити. Якщо я не спробую, ми не матимемо шансів.

Джун мовчав, його очі намагалися зрозуміти, що стоїть за її рішучістю. Він знав, наскільки небезпечним може бути використання магії, особливо у такі критичні моменти. Але Катя також знала, що для неї це — єдиний спосіб вижити. І не лише для себе, а й для Джуна, який довів свою відданість не лише словом, але й справою.

— Добре, — нарешті сказав він, важко зітхнувши. — Тоді нам потрібно знайти безпечне місце, де ти зможеш зосередитися.

Катя кивнула, і разом вони обережно просувалися далі, озираючись і прислухаючись до звуків, що лунали з-за стін. Кожен шурхіт змушував дівчину відчувати себе у пастці, але вона боролася з панікою, втрачаючи її у глибині власної волі.

Раптом Катя зупинилася, відчувши, як у повітрі спалахнула магічна енергія. Це було щось нове і дивне — немов хтось намагався зв’язатися з нею, як хвиля тепла, що обгортає її. Вона закрила очі, спробувавши зосередитися на цьому відчутті.

— Що сталося? — запитав Джун, нахилившись ближче до неї.

— Я… я відчуваю щось, — промовила вона, намагаючись вловити той незнайомий потік енергії. — Схоже, це магія. Хтось намагається зв’язатися зі мною.

Джун скептично подивився на неї. — Це може бути пастка. Ти повинна бути обережною.

— Я знаю, — відповіла вона, розуміючи, що ризик була невід’ємною частиною їхнього плану. — Але це може бути шансом. Можливо, це хтось, хто може допомогти нам.

Вона зосередилася, спробуючи відчути, звідки походила ця магія. Дівчина бачила яскраві спалахи світла у своїй уяві, які ніби вели її до невідомого місця.

— Катю, ми повинні йти! — Джун знову штовхнув її. — Це не час для експериментів.

Але дівчина не могла зупинитися. Вона зробила крок вперед, повністю занурюючись у цю магічну енергію. Кожен порив вітру приносив їй нові образи і відчуття, але вона все ще була обережною, не бажаючи втратити контроль над собою.

Раптом навколо них з’явилося яскраве світло, і в ньому постала фігура — жінка з рудим волоссям і пронизливими очима, що палахкотіли магічною енергією.

— Я знала, що ви прийдете, — проголосила вона, її голос був мелодійним, але в ньому лунала прихована сила.

Катя замерла на місці, відчуваючи, як Джун потягнув її за собою, поки вони намагалися зрозуміти, що сталося.

— Хто ви? — спитала дівчина, намагаючись приховати свою тривогу. Вона не знала, чи можна довіряти цій жінці, але відчувала, що між ними була якась зв’язок.

— Я — твоє послання, — відповіла рудоволоса, відкинувши волосся назад. — Я прийшла, щоб попередити вас про небезпеку, що наближається.

Джун стиснув Катину руку, відчуваючи, як його серце прискорилося. — Яка небезпека? Хто переслідує нас?

Жінка злегка усміхнулася, і це виявилося трохи заспокійливим, але дівчина знала, що виглядає це дуже підозріло. — Ті, хто має велику силу, не зупиняться, поки не знайдуть тебе, Катю. Твоя магія унікальна, і вони хочуть її контролювати.

— Чому? — запитала вона, її голос знову став твердим, хоча всередині закипали емоції.

— Ти — остання надія на те, щоб зупинити темряву, що наступає, — промовила жінка. — Ти можеш не усвідомлювати своєї сили, але вона всередині тебе. Ти повинна навчитися її контролювати, інакше…

— Інакше що? — не витримав Джун.