Читати книгу - "Спадок на трьох, Ілона Волошин"

— Мамо, будь ласка, заспокійся!

— Заспокоїтися? Ти мені кажеш заспокоїтися? Я чекаю пояснень!

— Добре, я все поясню, коли буду вдома.

— Вдома? А де ти? Забула що у тебе…

— Не забула! Я скоро буду. Все, бувай!

— Емелін, я ще не закінчила! Ти чуєш? — звучить у слухавці, але я скидаю виклик і вимикаю телефон повністю. Цей день просто жахливий, а ще вдома на мене очікує скандал.

 

³

 

Я прямую до парку біля Соснового озера. Настрій пригнічений. Здається що сьогодні геть усі змовилися проти мене, ще й Раян дошкуляє своєю постійною присутністю і втручанням у будь які мої справи. Дорогою встигаю заскочити до місцевого магазину й купую пляшку джину.

Знаходжу вільну лавочку в парку біля озера, сідаю опустивши плечі і відкриваю пляшку. Від першого ковтка джину обпікає горло, але це приємне печіння ніби знімає тягар із душі. Озеро тихо колихається, відбиваючи сіро-сині відтінки неба, а легкий вітерець грається листям дерев. Навколо майже безлюдно, тільки зрідка пробігають випадкові перехожі.

Думки плутаються, але одна річ ясна: я втомилася від цієї безкінечної боротьби. Від того, що кожен день здається, ніби йду проти течії. Раян зі своїм невідступним контролем доводить до відчаю. Його присутність нависає, як тінь, від якої не втекти.

Зробивши ще кілька ковтків, я закидаю голову назад і дивлюся на верхівки дерев. Може, варто щось змінити? Відпустити ситуацію і нарешті дозволити собі жити так, як хочу я, а не так, як диктує Раян чи будь-хто інший. Тільки от де знайти ту силу, щоб усе це змінити?

За безкінечними роздумами я й не помітила як вийшла перша зірка і на вулиці стемніло. Додому йти зовсім не хочеться та діватися нікуди. Упевнена що батьки уже почали бити тривогу.

— Перепрошую, з вами все гаразд? — поруч звучить стриманий чоловічий голос. Я піднімаю очі і бачу чоловіка, трохи старшого за мене, у білий сорочці та темних штанях. В повітрі витає запах його одеколону.

— Т- так! — кажу я, підхоплюючи сумочку. Підіймаюся і збираюся йти. Але він продовжує.

— Я весь вечір спостерігав за вами. Не подумайте, що спеціально, це сталося абсолютно випадково.

— Ага, — видушую я, намагаючись знайти спосіб втекти від будь яких розмов.

— Не кожного дня можна зустріти дівчину з пляшкою джину в руках. Зазвичай таке трапляється або через самотність, або через кохання, хоча мені здається...

— Що інколи ці дві причини можуть поєднуватися...

— О, то ви вмієте читати думки? — привітно усміхається чоловік.

— Майже! — відповідаю я і знову збираюся йти.

— То через кохання чи самотність? — запитує він знову. Я зітхаю і кидаю на нього суперечливий погляд, підбираю сумочку, показуючи усім виглядом що збираюся йти.

— Дозвольте вас підвезти, вже ніч на дворі!

— Ні, дякую! Я візьму таксі.

 

 

³

 

 

Розрахувавшись із водієм, я виходжу з машини, відчуваючи, як напруження накопичується в плечах. Зачинивши за собою ковану білу браму, я бачу світло, що ллється з вікон. Страшно уявити, що мене чекає за дверима.

Набравшись сміливості, я злегка відчиняю двері і ступаю за поріг. Скидаю взуття і йду вглиб будинку. З вітальні чую, як хтось наближається. Мати стоїть переді мною, показуючи на годинник на зап’ястку. Її вираз обличчя мені не подобається; мене очікує буря.

— Мамо, будь ласка, давай поговоримо завтра. Я хочу відпочити.

— Ні, мила, ми поговоримо сьогодні! Тобі пощастило, що батько ще працює.

— Мамо, досить! Я не хочу слухати це зараз! — твердо відповідаю я і ступаю на сходи, щоб піднятися до себе в кімнату.

— Ні, ти послухаєш! Розкажи мені, як так сталося, що тебе збираються відрахувати? Чому ми платимо за навчання великі суми, а така твоя вдячність? Що ти робила так пізно ввечері? І ще, що це за поведінка з Раяном?

— Він тільки й робить, що скаржиться! — кажу я тихо, відвернувши очі.

— Що? — питає мама. — Повтори, що ти сказала?

— Дістав мене ваш Раян! Тільки те й робите, що захищаєте його. Та робіть, що хочете, але я ніколи не вийду за цього негідника!

— Вийдеш, ще й як вийдеш! — говорить мати з лукавою посмішкою на обличчі.

— І не мрійте! — кидаю я і починаю підніматися до себе.

— Завтра ми ще поговоримо.