Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Мілана обійняла Костянтина, намагаючись хоча б якось заспокоїти його. Її тепле обіймання, проте, не могло зняти той холод, який пронизав його тіло. Через декілька хвилин, встоявши на підлозі, Костянтин підняв погляд на свої руки, які здавалися йому чужими, неначе належали іншій людині. Відчуття нереальності охопило його.

— Дивне відчуття, відчуття déjà vu... Мені треба до батьків. Зараз, негайно.

— Коханий, зараз ніч на подвір’ї. Ти нічого не вдієш. Гадаю, буде краще зранку. Прошу тебе, тобі потрібно прийти до тями.

— Я не можу просто сидіти тут! Це мої батьки! Я повинен діяти! Якщо я зможу щось зробити, я мушу! Інакше не пробачу собі цього. Я збираюся.

— Тоді я з тобою, і ніяких "але". Я їду з тобою.

Костянтин поглянув на Мілану і побачив у її очах рішучість, яка заполонила його. Він усвідомив, що не зможе відмовити їй у цій миті, але відчуття небезпеки та непевності не залишало його. Глибоко всередині він відчував, що світ перевернувся, а життя стало чорно-білим.

— Добре, їдемо, збираємося.

Невдовзі Костянтин та Мілана опинилися в дорозі до батьків Костянтина. Вітер завивав за вікном, а серце Костянтина билося в ритмі страху і тривоги. Він уявляв, як знову побачить батьків, як обійме їх, як скаже їм, що любить. Але радість вже не була можливою, тільки гірка реальність втрати і безнадійності. Ніби навколо нього панувала тиша, а в душі розгукувалися штормові хвилі емоцій, які він не міг зупинити.

Навколо був лютий холод, але в машині було затишно і тепло. Хруст снігу під шинами автомобіля, а також трохи відкрите вікно з водійської сторони не давали Костянтину втратити концентрацію. Проте всередині нього панувала порожнеча, яка не покидала навіть у цю мить. Він поклав одну руку на живіт Мілани, а іншу — на кермо. Костянтин впевнено керував автомобілем, не кваплячись, та його думки металися між спогадами та страхами.

Раптом, на одному з поворотів, автомобіль зірвався з дороги. Костянтин відчув, як його серце затримало дихання, коли втратив контроль. Автівку почало нести спочатку на узбіччя, і хоч він намагався зупинити її, усі його зусилля були марними. Перший удар колесами об бордюр видався глухим і тривожним. Автомобіль перелетів через бордюр, і Костянтин зрозумів, що потрапляє в кювет. Швидкість тільки зростала, і автомобіль почав крутитися навколо своєї осі. Костянтин з усіх сил намагався опанувати кермо, але раптом він врешті-решт врізався передньою частиною автомобіля у величезну ялинку.

Пройшло близько двадцяти хвилин, перш ніж Костянтин прийшов до тями. Перше, що він зробив — це кинув погляд на місце, де сиділа Мілана, але його серце завмерло: пасок безпеки, схоже, не був до кінця пристебнутий. Вона вилетіла з машини через лобове скло. Страх і паніка охопили його, коли він намагався зняти пасок безпеки, але його заклинило. Серце виривалось із грудей. Невже все це сталося насправді?

Згадуючи про складний ніж у бардачку автівки, він схопив його та перерізав пасок. Двері заклинило від удару, і Костянтин безуспішно намагався вибити їх ногами. Нарешті, він розбив скло двері і почав вилізати з автомобіля. Як тільки він опинився на половину зовні, його тіло впало на крижану землю. Холод пронизував до кісток, і Костянтин ледве відчував свої кінцівки. На вулиці був мороз під тридцять градусів, і він з усіх сил намагався піднятися. Його голова паморочилася, а нудота пронизувала нутро, але більше за все його турбувала Мілана та його ще ненароджена дитина. Він почав вигукувати її ім’я, намагаючись закликати до життя.

— Мілана! Мілана! Кохана, відгукнись!

Невдовзі він помітив її тіло, яке лежало в двадцяти метрах від автомобіля, біля іншої ялинки. Костянтин кинувся до неї, падаючи на крижану землю, шкребучи шкірою по льоду. Коли він добрався до Мілани, його серце сповнилося жахом: не можна торкатися її тіла. Він нахилився, щоб перевірити пульс на артерії, але нічого не відчув. Вона була мертвою. Його погляд затримався на пошкодженій голові та на калюжі крові, яка вже застигла на снігу, мерехтлива, як кришталь.

З відчаєм у серці він дістав телефон, де вже було кілька пропущених дзвінків, і почав набирати номер швидкої допомоги. На тому кінці слухавки відповів чоловік, і Костянтин спробував максимально чітко пояснити, куди потрібно їхати. Але, відчуваючи, що це може бути вже занадто пізно, він кинув слухавку, і в той же момент його серце розірвалося від усвідомлення, що втратив найцінніше у своєму житті. Він втратив частину себе.

Відчуття було таким, ніби хтось пробив йому грудну клітку та витягнув всі нутрощі. Біль була настільки потужним і нестерпним, що його неможливо було передати словами. Почуття заполонили його, і він почав кричати у весь голос. Крик виходив з глибин його душі, потужний та звірячий, відлякуючи не тільки тварин в окрузі, а й людей зі швидкої допомоги, які прибули на виклик.

Костянтина та Мілану швидко знайшла поліція і медики, приваблені його криком, який лунав далеко від місця аварії. Він не міг покинути кохану і не відпускав її з рук, розуміючи, що ніхто вже не зможе їй допомогти. Поліція насильно відтягнула Костянтина до карети швидкої допомоги, де йому ввели величезну дозу заспокійливого. Лише через декілька хвилин його розслабило настільки, наскільки це було можливим.

Костянтин спостерігав, як його кохану та їх дитину в утробі поклали у чорний пакет і віднесли до карети швидкої допомоги. Лікарі намагалися надати йому першу допомогу, але почуття порожнечі в середині накривали його з головою. Здавалося, що життя закінчилося, що це — кінець. Почуття власної провини зростали, коли він згадав слова Мілани, яка просила його не їхати. І, нарешті, через декілька хвилин, Костянтин втратив свідомість від емоційного зриву.