Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ сьомий 

 

Розділ сьомий 

 

Сковорода казав, що світ ловив його, але не спіймав. Цей вислів можна порівняти з життям Олександра ІІ, тільки з одним “але” - світ таки його впіймав.    

 Ахібара Маудар. “Нещастя посеред щастя” 

 

-Крипторе, щось є нового в «Ордені»? 

-Ні, пане Ґранде! Все як завжди: лорд Район святий, а Імператор і Галактичний союз  зло, з яким  треба боротися. 

-Ти ще залишаєшся на Плутоні?  

-У нас тут кожного дня наради, тому хочеш не хочеш, але виїхати ніяк не зможеш. 

-Я чого запитую, вибори вже через півтора місяця, і за останніми опитуваннями, моя кандидатура вже на другому місті, а щоб перегнати противника, треба ще якихось три відсотки голосів. У випадку моєї перемоги, ти мені будеш потрібен біля мене, а не за мільйони кілометрів. 

-Я вас зрозумів. 

-Ну, тоді добре! Як будуть новини- пиши мені! На все добре! 

 Ґранд вимкнув відеочат з Криптором і попрямував до вікна. Вже вечоріло, а останні промені сонця вже заховалися за хмарочосами столиці. Він не міг відвести погляду від цієї краси. На Марсі сонце сідає не так красиво, як на Землі... 

 Тим часом Олександр був весь у клопотах. Щоденні звіти, зустрічі заморювали його повністю. Та він не міг прилягти навіть на годину, адже завтра до цього діла додасться ще десять таких.  

-Майке, ти ще тут?- натиснувши на телефон мовив  змореним голосом імператор. 

-Так! Ви щось хочете?  

-Я хочу, аби мені зробили пару бутербродів і принесли ще кавових зерен, бо в кавомашині  вже закінчилися. 

-Добре, це ми зробимо. І ще щось? 

-Так! Там зараз надійде файл  з законами, які слід ще доопрацювати, відправиш їх до парламенту, і скажеш їм, що на нараді я поясню, де й що треба змінити.  

—Добре! 

-А, ледь не забув, відправиш мені розпорядок на завтра, і можеш бути вільним.  

-Розпорядок уже на вашому робочому столі. 

-Ага, так, бачу, з’явився. Дякую за роботу. 

 Олександр вимкнув телефон, і подивився на вечірнє місто. Його тіло неначе морально відпочило, і було готове до нової робити. Тут до кімнати несподівано заходить Ромул. 

-Я вже зрозумів, що ти не прийдеш додому,- розпочав принц, сідаючи на диван. 

-Так, сьогодні в мене багато роботи. Всю ніч, мабуть, буду сидіти. А ти чого не вдома? 

-Тату, в мене ж сьогодні було тренування з самбо. Я подзвонив Майку, запитав чи батько ще на роботі, він сказав, що так. І в мене тоді з’явилася думка навідати тебе, можливо щось треба буде допомогти. 

-Ти будеш зі мною допізна? 

-Так! Залишуся з тобою, а як звільнишся поїдемо додому. Я Марію попередив, що нас не буде вдома. Мабуть, зараз вона десь з подругами гуляє, це сто відсотків. 

-Ех..., надіюся, що гулятиме без проблем. Тоді добре!  Якщо хочеш спати, підеш до імператорської спальні.  

   Вони разом сиділи до опівночі. Ромул робив батькові каву, допомагав з відправкою документів та багато іншого.   Довго хлопець терпів, але сон взяв гору над молодим організмом, і Ромул пішов прилягти на п’ять хвилин. Вже минуло пів години й Олександр пішов до спальні. Він подивився на свого сина й  закрив вікно від місячного сяйва.  

Цього Олександр робив майже ніколи. Імператор завжди бачив своїх маленьких дітей тільки зранку, а ввечері не наважувався турбувати їхній сон. Постійна робота, а інколи й відрядження робило його сім’ю самостійною. Після смерті дружини й батька, Олександр пішов у тривалу депресію, яку часто намагався загасити алкоголем. Діти росли, і, як думав Імператор, не бачили його душевного болю і страху перед власним життям. Та він поборов пияцтво, вийшов з депресії, але коли повернувся до Ромула й Марії, то вони, на перший погляд, стали йому чужими. Їх ростили няні та школа саме в ті роки, коли у дитини закладається світосприйняття реальності. Як Імператор не намагався це виправити, але все одно залишався віддаленим від буденності своєї родини. Він часто не ночував вдома, бо знав, що його там не чекають. Більшість розмов з дітьми були лишень про політику і «Орден». Тільки зрідку Олександр міг запитати звичайні речі у близнят. Зараз він дивився на свого сина і шкодував про ці згаяні роки, які можна було виправити.  

 Імператор ще  раз подивився на сплячого сина. Він тихенько зачинив двері, і прямісінько вийшов до свого кабінету, де й далі продовжував свою роботу. 

  У цей момент телефон у Ґранда розривався від повідомлень Криптора. Сонний кандидат на посаду Прем’єр-міністра, набрав по спеціальному зв’язку Криптора.  

Поки йшли гудки, до Імператорського Офісу таємно пробиралася якась група людей, що була більше схожа на крадіїв. 

-Алло! Крипторе, в тебе часом годинник на Землі не став? Вже перша ночі!  

-Пане Ґранде, біда, біда! 

-Що там?  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍