Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Агата не побачила в restauro жодного знайомого з дитинства обличчя. В обідню годину більшість столів залишалася незайнятою, і тільки мокрі щури, що спустилися з дахів, не давали зіпсуватися розмаїттю страв... Вони влаштовувалися на ще теплих, недавно принесених із кухні жарівницях і набивали шлунки, побіжно підігріваючи зади.
…Ароматна печінка розпливалася на язиці, наповнюючи рот Агати гарячим м'ясним духом.
– Номер 1037! – долинуло з кухні, поки кілька брудних волоцюг вишиковувалися перед прилавком, обмацуючи солодкими від меду пальцями фаршировані свинячі вуха.
– Ви дозволите?
Наспіх проковтнувши погано пережований шматок, черниця кивнула.
– Сьогодні ще не так людно. Але все одно... – Не чекаючи дозволу, незнайома літня особа опустилася на стілець поруч з Агатою. – З року в рік Місто все більше перетворюється на великий мурашник, – поскаржилася вона.
– Мабуть, – погодилася дівчина. – Не наважуся судити. Я поїхала з Нового Едему давним-давно і навіть не думала, що повернуся.
– Невже? Тоді, може, ви пам'ятаєте мене молодою? – і стара пред'явила їй зморшкувате, як печене яблуко, лице. Задрипаний солом'яний капелюшок, прикрашений букетиком муміфікованих павичиних вічок кидав на її обличчя мереживну тінь.
– Вибачте, не пригадаю…, – відмовилася Агата.
– «Як і будь-якій іншій мислячій людині, мені хотілося б думати про те, що на світі є – не важливо, чий чи який, є якийсь бог …», – голосом, сповненим найщиріших надій, промовила вона. Зігнута спина її випросталася, а тон став урочистим: – «Але, якщо десь є якийсь бог, я повинна існувати в його уяві, як Антигона в уяві Софокла. В мені не повинно бути жодних протиріч, жодних зрушень, все має бути на місці, нічого не переплутане чи зіпсоване. І тоді, Генрі, тоді є сенс у моєму існуванні. Я була б королевою в Аркадії, а не твариною в хаотичному світі…» [12] Ну як? Ох! Певно, ви були надто юною, аби бачити мене на сцені! – розчаровано махнула рукою стара. – Бачили б ви мене у різдвяних постановках! Моя Марія була сповнена цноти. А скільки у ній було доброти! В її руках, коли вона брала маленького Ісуса з ясел і притискала до грудей! Таке неможливо зіграти! Це або є в людині, або ні. Я вміла жити на сцені.
– Номер 1038!
– Ви чули, який номер оголосили? Щойно? – перервавши власну хвалебну промову, як акторка кидає набридлу роль, яка більше нікого не захоплює, спитала вона.
– Ні. Не звернула уваги, – промовила Агата.
– Наче 38. Точно 38!
– Начебто, – без упевненості погодилася черниця. – Здається, що так.
Порившись у благенькому гаманці, стара витягла звідти пожовклий папірець і розгорнула його.
– Ні, не мій, – констатувала вона. – Бачите, тоді, в пору молодості я ще служила суспільству, я ще була йому потрібна. Я була царицею Савською – навіть справжнішою, ніж тій колись доводилося бути. Спеціально для мене будували підмостки з усякими витребеньками на кшталт прихованих голографічних проекторів. Я була у самому розквіті сил і таланту. Все: хода, голос, жести – я була народжена грати цариць. Я грала Естер [13], ніколи не розмінюючись на щось менше. За пройдешніх часів мене звинуватили б у марнославстві – vanagloria – здається, так воно у вас зветься? – якби Порок не був переможений на всій Землі, а його джерело скинуте у прірву. Так... так… Саме усвідомлення відсутності гріха колись могло закрити рота будь-якій з моїх суперниць… Ви, напевно, роздумуєте над тим, як я опинилася на вулиці? Думаю, якщо сучасне суспільство заохочує злиденність і прирівнює її до подвигу аскетизму – адже людина добровільно відмовляється від даху над головою, сім'ї, роботи на славу Його та інших радощів, то я досягла самого верху соціальної драбини. Я стала жебрачкою! І відтепер можу користуватись усіма благами абсолютно безплатно! Хоч іноді й шкодую, що заради піднесення довелося залишити велику сцену.
– Номер 1039!
– Ні, все ще не мій, – набиваючи рота тушкованою ягнятиною і відкушуючи від хліба великий шмат, пожалілася убога.
Загалом, життя жебраків у Місті було не позбавлене зручностей – так думала сестра Агата. Навпаки, вони отримували все – ситну їжу, одяг, взуття, покірно приймаючи опіку суспільства і більше нічого не роблячи! Прикинувши, як багато людей могло спокуситися неробством, Агата вирішила, що за такого ставлення до них суспільства їх мало б бути в цій кав’ярні набагато більше. Адже газетні сторінки рясніли оголошеннями про юродство.
– Навіщо ж залишати…, – пробелькотіла Агата. – Чи не спадало вам на думку, що ви могли б послужити суспільству, граючи другорядні ролі? Для цього лише потрібно звернутися до скромності, якою Господь нагородив кожного з нас, – припустила вона.
– Я?! – нанизаний на гострі зубці виделки шматок м’яса так і завмер у повітрі, ронячи на тарілку жир. – Ні! Ні! Тільки не я! Він створив мене для великих ролей, нагородивши грандіозним, проникливим талантом! Зіграти роль другого плану означало б образити Його! На жаль, мій час минув без вороття. Потрібно поступатися дорогою іншим – молодшим і завзятішим.
– Та відмовившись вирощувати плоди на землі Його, але не відмовившись їх їсти, ви ризикуєте бути відлученою.
Останнє слово Агата вимовила майже пошепки. Сама згадка про відлучення жахала будь-кого у цих стінах. Але що воно означало? Довічне вигнання з Міста та блукання по випаленій пекельним вогнем землі. Позбавлені дому та їжі, нещасні не могли знайти їх навіть у численних абатствах, хаотично розкиданих за межами Нового Едему, бо ті хоч і були осередками християнського милосердя, а все ж відмовляли в притулку тим, хто сам знехтував Законом. Одного разу відбившись від стада, ці самотні вівці були приречені на смерть.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доброчесність і Порок, Anael Crow», після закриття браузера.