Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум’я Хроніки Ельсара Книга І, Svitlana Anosova"

Глава 10: Після повернення

"У глибині часу немає смерті – є лиш пам’ять, що може зберегти або забути."
— Приказка сивих магів Сходу 
 

Хроніка мага Ельсара. Запис десятий

"Коли я ступив на знайомий камінь замкового двору, думав: ось нарешті спокій. Та як з’ясувалося, навіть камінь тут пам’ятає — і чекає на правду, що ось-ось вирветься з глибини часу. Та, схоже, жодна вежа не захистить від правди, яка роками тліла під покровом старих книг і недомовок. 

Сьогодні ми зібралися у великому залі, аби відкрити королю та королеві не просто факти з минулого — а нову дорогу, що веде до Туманних островів. Там, де, виявляється, прихована сама сутність життя і смерті… і, можливо, душі батьків Ервіна. 

Я відчуваю, як стіни відгукуються на цю правду, і як серце короля та королеви міцно стискається від думки: "А що, як рідні все ж таки живі?" І водночас: "Чим доведеться за це заплатити?"" 

Маги зібралися у великому залі замку, куди щойно прибули король Ервін і королева Августа після виснажливої мандрівки з гір Ерінделля. У повітрі витав запах воскових свічок та пилу старовинних сувоїв, а важкі шовкові гардини коливалися від легкого протягу. У центрі сиділи кілька досвідчених магів, що мовчки передавали одне одному старі манускрипти, підготувавшись до вирішального обговорення. 

Здавалося, сам простір завмер у передчутті: от-от прозвучать слова, які змінять усе. Дехто з магів виглядав стривоженим; інші — зосередженими й готовими до довгої розмови про майбутнє королівства. 

На чолі стояв Ельсар, торкаючись долонею корінців книжок, розкладених на столі. Було помітно, що він щойно повернувся з непростих випробувань: у погляді читалася втома, проте й рішучість. 

— Ваша Високість, Ваша Величносте, — почав він рівним голосом, стиха вклонившись. — Ми провели глибокі дослідження магічного кристалу, котрий залишався для нас загадкою. Сьогодні ми з’ясували правду, що, боюся, здатна змінити саме коріння вашого роду. 

Ервін, за звичкою, стояв трохи осторонь, але відчув, як у нього стискається серце: передчуття, що ніколи не помиляється, підказувало йому, що ця розмова не буде легкою. Августа, стоячи поруч, легенько торкнулася його руки, пославши мовчазну підтримку. 

— Розповідайте, — мовив король ледь хрипким голосом. — Не зволікайте. 

Ельсар провів рукою над старими сувоями, на яких мерехтіли знайдені в пустелі символи.
— Ваш батько та матір, Естнан-фо і Кассандра Де Осівльд… — він коротко спинився, ніби збирався з духом, — не загинули, як усі вважали. Ми виявили… кристал, у якому їхні душі перебувають у магічному полоні. І місце його зберігання нам нарешті вдалося встановити. 

У залі запала важка тиша. Ніхто не наважувався зронити й слова. Навіть пилові часточки у промені світла здавалися застиглими. 

— Де цей кристал? — Ервін здавалося, ледве примусив свій голос звучати рівно. 

— За нашими відомостями, на Чарівних Туманних островах, — відгукнувся Ельсар. — Це архіпелаг, накритий туманом, у якому діє особлива давня магія. Кажуть, там можуть бути сховані й інші душі або найдревніші реліквії, і до того ж час там тече дивно — нібито у власному ритмі. 

Шелест прокотився лавами магів, кілька їх навіть схилили голови, усвідомивши, про які місця йдеться. Туманні острови — загадка, що билася поза межами досяжності багатьох поколінь. 

— А ви впевнені, що вони ще живі? — тремтячим шепотом поцікавилася королева Августа. У її очах відбивалося стільки надії, що навіть Ельсар відчув, як його серце стислося. 

— Душі не мертві, — відповів Ельсар. — Але це існування триватиме не вічно. Ми не маємо певності, як довго вони можуть зберігати розум чи людську сутність. 

Король стояв, стиснувши кулаки, намагаючись пригадати всі картини свого дитинства, коли він залишився без батьків. Він ніколи не думав, що колись почує подібне. Скільки часу змарновано? Хто приховував правду? Чому він — спадкоємець Де Осівльд, король драконів Льоду — не здогадувався про таку можливість? 

— Чи існує шлях урятувати їх? — озвався він, глянувши прямо в очі мага 

Ельсар схилив голову, на мить затримуючи подих: 

— Напевно, так. Але потребуємо більше знань про сам кристал і природу цієї магії. Єдина зачіпка — Туманні острови, де ця дивна сила була створена чи принаймні укорінена. 

Августа відчула хвилю тривоги, та водночас у ній розгоралася рішучість. Королева, яка носила під серцем дві душі, чиє майбутнє могло стати ключем до нового союзу чи руйнування… Її голос пролунав упевнено: 

— Тоді ми повинні туди вирушити, щоб повернути ваших батьків, і знайти відповідь на все, що відбувається. 

Король затаїв подих, згадаючи Туманні острови із розповідей, про які знав лише уривки: Небезпечні, магічні, здатні знищити слабку душу або… подарувати нечувані знання. Але що йому залишається, якщо там є шанс вирвати батьків із забуття? 

— Ми негайно підготуємо експедицію, — промовив він, стискаючи кулак так, що аж кісточки побіліли. — Це мій обов’язок як сина й обов’язок правителя — повернути втрачених. 

Після короткого обговорення чарівники схилилися в пошані й розійшлися виконувати наказ про підготовку королівського корабля і відповідної охорони. Коли всі інші покинули залу Ервін і Августа, які, звикли до постійної боротьби, усе ж відчули безпомічність перед цією новиною. 

Король поклав руку на живіт дружини. Ця тиха турбота була для нього найдорожчим символом надії, особливо тепер, коли перед очима стояло примарне обличчя його батька й матері. 

— Вибач, малеча, — промовив він лагідно, звертаючись до майбутніх дітей. — Ми щойно повернулися з гір Ерінделля, а тепер знову повинні кидатися в подорож. Але… маємо врятувати дідуся й бабусю з пастки часу, якщо вони справді живі. 

Августа припала до його плеча, дивлячись у його очі: 

— Ми разом усе здолаємо. І якщо в нашому королівстві є бодай крихта можливості повернути твоїх батьків, ми зробимо все. 

Ервін мовчки схилив голову, приховуючи тривогу, відчувши, як хвилею накотилася вдячність і ніжність. Він поцілував її волосся: 

— Ти завжди сильна, Августо. 

— Тому що ти поруч, — усміхнулася вона. 

На мить вони забули про розкол у душі, про бурю передчуттів і натиск обов’язку. Їхнє кохання, яке колись мало бути лише політичним союзом, вже давно переросло у щось глибше: у єдність двох, що тримають на своїх плечах долю королівства. 

Запис у хроніці Ельсара

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍