Читати книгу - "ЗалишенІ, Юне Люмен"

7.

Лада кермувала впевнено, чітко і з особливим смаком – так само, як і жила. Рудоволосе дівча сиділо на передньому пасажирському сидінні, чемно пристебнувшись, як завжди вимагала того молода Наумова.

Вона ніколи у житті не палила, бо щиро вважала це занадто недостойним заняттям для леді. Справжній жінці не личило псувати свій витончений образ цигаркою у руках, борони боже у губах. Цьому ж вона навчала і Алісу.

Проте була у неї інша, менш згубна звичка, яку навряд чи схвалив би будь-який поважаючий себе стоматолог. Головною слабкістю білявки, крім брендового взуття, сумочок та свіжого манікюру були жуйки, переважно м’ятні. От і зараз вона впевнено розжовувала чергову білосніжну подушечку, впевнено тримаючи кермо. Надувати бульбашки з гумки вона теж вважала відвертим моветоном, от і зараз, суворо блиснувши очима, вона змусила Алісу швидко проковтнути бульбашку.

- Лисичко, я тобі дещо скажу, а ти, будь ласка, приклади максимальних зусиль, аби второпати почуте, добре?

Руда голова слухняно гойднулася у схвальному жесті, передчуваючи веселу поїздку до торгового центру.

- Послухай мене уважно, Лиско-Аліско. Є речі, на які ти ніколи у житті не матимеш впливу. Розумію, тобі, як підлітку з загостреним відчуттям справедливості дуже важко усвідомлювати подібне, проте ти маєш це просто прийняти. Те, що твій батько обрав іншу сім’ю – одна з таких речей. Ти не можеш цього змінити, тому тобі лишається просто сприйняти це, як усталений факт. І пішов він не особисто від тебе, а від твоєї матері, ти тут зовсім ні до чого. Менше слухай Романа, добре?

Слова Лади про рідного, нехай і такого чужого, батька вдарили по свідомості дівчини, наче молот по ковадлу. У грудях почала скипати приглушена злість, що так і не виплеснулася на Мельника у черговій бійці. Вона шукала інший, більш органічний вихід.

- А може ти, Ладо, народиш власних дітей, нарешті, і читатимеш моралі їм? Як думаєш?

Їдке, таке невчасне і недоречне зауваження зірвалося з вуст Аліси раніше, ніж вона встигла це усвідомити. Вона зараз так сильно була схожа на свою матір. Вона так само намагалася вжалити оточуючих, коли не хотіла чути щось неприємне, або коли усі доступні аргументи вичерпували себе. Це не мудре рішення, за таке можна й влаштувати мовчанку.

Проте Лада ніколи так не робила. Вона завжди з розумінням ставилася до витівок племінниці, бо часто бачила у ній себе.

Ховаючи погляд блакитних, наче весняне небо, гарних очей, глибоко вдихнувши повні груди солодкого повітря з ароматом ванілі, Лада продовжила, майстерно ховаючи нотки розчарування у спокійному голосі:

- Алісо, ти зараз неправа, проте я не серджуся. Ти ще навчишся підбирати слова. – Коротко глянувши на розгубленого підлітка, молода жінка продовжила. – Я теж була така, як ти зараз. Мені теж колись було п’ятнадцять, в мені грали гормони та юнацький максималізм. Я теж ділила світ на чорне та біле. Проте, я хочу, щоби ти усвідомила це раніше, ніж колись це зробила я. Бо гнів на Сергія, на Романа, на Ангеліну і часом на мене – це деструктивні почуття. Вони руйнують тебе зсередини. Розумієш?

Аліса втупила розгублений, знічений погляд у лобове скло.

- Треба навчитися відпускати ситуацію. Заступитися за когось слабшого з класу – благородно, проте деструктивно для тебе. Нехай підтриманням дисципліни у класі займається вчитель, а не ти. І гнітити себе за те, що батько пішов від матері – теж деструктивно, бо від тебе це не залежало. Як би гарно ти не вчилася, скільки іноземних мов не вивчала б, яким спортом не займалася, стосунки твоїх батьків – це дорослі справи, нехай самі з ними розбираються. І менше слухай свою матір. Спілкуватися з тобою чи ні – справа батька, і ти не маєш заслуговувати на його любов та прихильність.

Щоками Аліси текли гіркі сльози. Як би прикро це не звучало, проте Лада права, як і завжди.

- Лиско, - вже більш м’яко промовила вродлива білявка, - не давай людям навішувати на себе ярлики, заганяючи тебе у хоч які рамки. Ти особистість, ти вперше живеш це бентежне життя, тому просто відчепися від себе і дай собі жити, добре?

Легким рухом пальців, абсолютно легко і невимушено, Лада роззирнулася по сторонах і виконала поворот на жвавому перехресті.

- Я хочу піти з цієї ідіотської школи, - тихо, проте впевнено проговорила Анхім.

- Розумію тебе, Аліско, проте, ця гімназія – одна з кращих у районі. Тут вчилася твоя мама, вчилася і я…

- Ага, вчився також Сергій Анхім, - перебиваючи промовила рудоволоса, копіюючи інтонацію тітки, - вчуся я і сраний Рома Мельник, що буквально кожного дня отруює моє шкільне життя.

- Алісо, тут, перш за все, дають хорошу освітню базу, що стане тобі у нагоді у подальшому житті. Лишилося два роки, проте, потерпи хоча б до кінця дев’ятого класу, може він вирішить піти у коледж…

- Нащо мені ті одинадцять класів? Щоби вступити в університет? Ти, он, взагалі на лікаря вчилася, а тепер тримаєш власний салон краси, то до чого тут освіта?

- До того, що вона дає тобі всебічний розвиток, а чим займатися далі – ти відчуєш сама. – Так само спокійно і впевнено промовила Лада. – Не гарячкуй.

Тримаючи у руках білий паперовий пакет з логотипом відомого бренду, Аліса не наважувалася навіть відчинити його, не те, що дістати вмістиме.

Лада принесла із кухні два горнятка кави: міцнішої для себе, та ледь відчутної, з молоком – для Аліси. Поставивши їх на невеличкий скляний столик, вона щиро посміхнулася племінниці.

- Тільки матері не кажи, скільки він коштував. Скажи що не знаєш, і що навушники дали у подарунок, акція така була.

Борючись з останніми краплями сумнівів, Аліса поглядала то на Ладу, то на дорогий брендований пакет. Дівчинці хотілося розірвати його прямо тут, але було надто незручно і шкода.

Білявка дістала з невеличкої скляної шафки горіховий лікер і щедро присмачила ним свою каву, а потім, змовницьки глянувши на підлітка, додала зовсім маленьку крапельку до напою з молоком. Трохи повагавшись, напевно, оцінюючи масштаб сьогоднішньої події, вона додала ще трохи, а також і собі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍