Читати книгу - "ЗалишенІ, Юне Люмен"

6.

В квартирі у Лади пахло приємно: сумішшю її ванільних парфумів та кориці з стильного аромадифузора, що стояв на журнальному столику у просторій вітальні.

- Ладо! – Голосно промовила Аліса, скидаючи своє пальто.

Тітка забороняла племінниці так себе називати, суворо наказавши називати її виключно за ім’ям. Чи то від небажання усвідомлювати свій вік, чи то від небажання розлякувати потенційних кавалерів, проте Алісі так навіть більше подобалося. Так було відчуття, ніби вони просто подружки, і Лада дружить з нею не тому, що доводиться їй тіткою, а тому, що двадцятидев’ятирічній молодій жінці дійсно цікаве життя підлітка, сповнене проблем.

У квартирі панувала цілковита тиша. Для впевненості дівчина обійшла кожну кімнату холостяцького помешкання Наумової, вдихаючи приємний дух власниці квартири.

Відчуття голоду врешті дало про себе знати, виборовши місце під сонцем у страху, невідомості та розгубленості. Аліса по-хазяйськи пройшла на кухню і відчинила великий срібний холодильник – у її подруги завжди було щось смачненьке. У темному, з недавніх пір не працюючому холодильнику досі зберігався дух прохолоди. На скляній полиці лежала самотня, ще не відкоркована пляшка вина, брусок дорогого сиру з пліснявою, який смердів, наче старі шкарпетки – не тому, що зіпсутий, а сам по собі, кошик білого винограду та лоток дорогих ролів із червоною рибою.

- Однаково зіпсуються, - промовила виправдовуючи себе дівчина, дістаючи лоток з холодильника.

Лада привчила дівчинку до багатьох атрибутів розкоші, які для самої жінки були швидше повсякденними речами. Ангеліна бідкалася, забороняла Алісі погоджуватися на подібне, приймати дорогі подарунки, сама постійно відмовляючись від фінансової допомоги молодшої сестри. Їх батьки жили у селі під Чорнобилем, тримали невеличке господарство – десяток курей та двійко кіз, і могли допомагати швидше морально, хоч іноді і передавали через тітку домашні гостинці. Аліса в основному бувала у них лише влітку, бо взагалі там робити було нічого, та й навчання з позакласними заняттями не давали вдихнути на повні груди.

Повільно смакуючи свій неочікуваний обід, Анхім щиро насолоджувалася трапезою. Захотілося раптом відкоркувати темну пляшку, що ховається у холодильнику, проте дівчина не наважилася, підсвідомо побоюючись повернення кровної родички.

Їй теж хотілося жити успішне життя молодої жінки, мату купу прихильників, та бути впевненою у собі та незворушною, наче її рідна Лада, що, здавалося, завжди знала як вчинити у будь-якій, навіть безвихідній з першого погляду, ситуації. Ковтаючи грудочку рису з товстим шматком червоної риби зверху, Аліса уявляла, як відпустить волосся, пофарбує його у білий колір, щоб бути більше схожою на свою Ладу, вибілить ластовиння, зробить довгі нігті, навчиться вдягатися стильно і зі смаком.

Уявляла, як через десять років приїде, уся така ефектна і загадкова, на власному Porsche на зустріч випускників, де усі присутні однокласники втратять здоровий глузд від її краси. Усі плазуватимуть біля неї, намагатимуться підлеститися, аби здобути прихильність нової фаворитки. Але найбільше вона уявляла обличчя Роми, який до того часу стане гладким, почне лисіти, обов’язково з маківки, щоки його обростуть гнійними висипами, а сам він нагадуватиме бридкого гусака. Отоді вона зловтішатиметься, як ніколи.

Вона обіцяла собі у будь-яку ціну досягти успіху, хоча б заради того, аби втерти пихатого картопляного носа Романа Мельника.

З рожевих мрій її витяг стукіт у двері. Ледве не проковтнувши рол цілком, Аліса рвучко піднялася зі стільця і поспішила до дверей. Не чекаючи гостей, вона забула зачинити двері на замок. Ця думка, наче змах блискучо гострої сокири, промайнули у голові, змушуючи руки спітніти.

Тихцем, майже не дихаючи, вона підійшла до важких дверей і зазирнула у маленьке вічко. По той бік стояв, хто б подумав, Роман Мельник. Живий-живісінький, здається, реальніший за саму Алісу.

- Аліса, я знаю, що ти там! – Гучним підлітковим голосом, що саме «ломався» промовив широкоплечий юнак, здіймаючи долоню до ручки дверей.

Підстрибнувши від несподіванки, Аліса миттю провернула дверний замок, не даючи шансу надокучливому однокласнику. Братом, хай і зведеним, називати цього пихатого юнака у неї просто не повертався язик.

- Що тобі треба? – Так само гучно, вдавано суворо запитало дівча.

- Ти не знаєш, що за хрінь відбувається? Де всі?

- Не знаю, але ні краплі не здивована, що з усього людства на планеті зі мною лишився саме ти! І тут примудрився зіпсувати усе!

- Та годі тобі, відчини, це вже не смішно, - промовив юнак, стривожено смикаючи ручку дверей. У його голосі бриніла ледь відчутна нотка страху.

- Не відчиню, забирайся звідси!

- Не відчиняй, проте я буду сидіти прямо отут, під дверима, доки ти не вийдеш, а ти обов’язково звідти вийдеш – і тоді…

Хлопець небагатозначно хруснув масивними кулаками, розминаючи шию.

І як у нього вистачає наглості погрожувати мені у такій ситуації?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍