Читати книгу - "Крила над Україною, Олег Микіч"

Одна з таких розмов сталася одного вечора, коли вони сиділи на кухні після вечері. Марко вже був в своїй кімнаті, а Катерина розкладала тарілки, а Матвій пив гарячий чай.

— "Матвію, я тут думала... а ти коли-небудь уявляв, як виглядатиме твоє життя через кілька років?" — спитала Катерина, дивлячись на чоловіка.

Матвій задумався. Він не любив забігати вперед, адже вважав, що важливо жити моментом. Однак, в очах Катерини було щось таке, що змусило його замислитися.

— "Не знаю... У мене є своє покликання, і я намагаюся йти по цьому шляху. Здається, що все йде до того, щоб я став священником, і я вірю, що це моє місце."

Катерина усміхнулася.

— "Я знаю, ти вірний своєму покликанню. Але чи є щось ще, що ти хочеш досягти?"

Матвій ще більше задумався.

— "Я думаю, що ми всі прагнемо робити щось більше, ніж просто виконувати обов'язки. Але для мене важливо не те, чого я досягну, а те, як я буду служити. Я хочу допомагати людям, бути для них опорою, а не просто виконувати свій обов'язок."

Катерина мовчки кивнула, а потім взяла його руку.

— "Ти завжди говориш, що служіння — це найважливіше. Але мені здається, що ти хочеш ще більше. Я бачу це в твоїх очах, коли ти говорить про людей, про те, як допомогти їм."

Матвій зрозумів, що Катерина правду каже. Він дійсно прагнув не тільки бути священником, але й залишити після себе щось більше — реальний слід у житті інших людей. Проте він також знав, що для того, щоб це досягти, потрібно мати не тільки віру, а й рішучість.

— "Може, я хочу зробити більше, але, можливо, це не буде визнано великою кількістю людей. Я просто хочу, щоб моя робота мала значення."

Катерина подивилася на нього з розумінням.

— "Твоїм служінням буде надихатися хтось. Можливо, це не завжди буде велика публіка, але кожен, кому ти допоможеш, запам'ятає це на все життя."

Матвій відчував, що вона має рацію. Можливо, його мрія — не в тому, щоб стати відомим, а в тому, щоб змінити хоча б одне життя, допомогти хоча б одній людині знайти шлях до Бога.

— "Я вірю, що роблю правильно. І я відчуваю, що моя місія не в тому, щоб бути великою особистістю, а в тому, щоб бути тим, хто веде інших до Бога."

Ці слова вразили Катерину. Вона зрозуміла, що її чоловік дійсно віддає себе служінню, і це було надзвичайно важливо для неї. Вона знала, що на цьому шляху йому потрібна не лише підтримка, а й віра, яка йде з самого серця.

Матвій посміхнувся.

— "А ти, Катю, яка твоя мрія?"

Катерина замислилася. Вона завжди підтримувала Матвія, але її власні мрії залишалися на другому плані.

— "Моя мрія... бути щасливою з вами. Я завжди прагнула бути кращою матір'ю для Марка і кращою дружиною для тебе. І я хочу, щоб ми з тобою разом виросли, як люди. Не просто через служіння, а як пара."

Її слова змусили Матвія серйозно задуматися. Він зрозумів, що йому не тільки потрібно служити людям, але й бути справжнім чоловіком для Катерини, підтримувати її в її мріях і переживаннях.

— "Ми з тобою пройшли стільки разом, і я хочу йти з тобою далі. Ти і є моя мрія, Катю."

Ці слова викликали у неї сльози. Вона зрозуміла, що вона не одна на цьому шляху, і що їхня родина має неймовірну силу.

Вони сиділи разом, у тиші, знаючи, що попереду буде багато випробувань і важких моментів, але вони будуть разом, підтримуючи один одного. Це було більше, ніж просто служіння — це була їхня спільна мета, їхнє життя.

---

 

 

 

 

 

Глава 25: Зміни на горизонті

 

Ранок розпочався з тихої благодаті, яку дарувала природа. Вітер шепотів у листі, а сонце ще тільки почало підніматися, запалюючи небесний обріг червоним вогнем. Катерина стояла біля вікна, спостерігаючи за зміною дня, і відчувала, як разом із ним змінюється і її душа.

Її думки були переповнені розмірковуваннями про сім'ю, про те, як швидко росте Марко, як іде життя, і як багато ще потрібно зробити. Вона знала, що її чоловік Матвій був на порозі важливих змін. Його покликання ставало все чіткішим, і навіть якщо її сумніви ще не зникли, вона все більше вірила в те, що це правильний шлях для нього.

— "Катю, ми їдемо сьогодні в церковну обитель на збори?" — Матвій вийшов із спальні, з розпатланим волоссям і одягнений у повсякденний одяг.

— "Так, я зібрала все. Ти готовий?" — відповіла Катерина, повертаючись до чоловіка з м’якою усмішкою.

Вона бачила, як цей шлях змінював його. Матвій став більш зосередженим, сильнішим, і навіть через всі труднощі, він все одно не втрачав віри в свою місію. Катерина не могла не захоплюватися його рішучістю, хоча інколи відчувала розрив між їхніми прагненнями. Її серце залишалося із сім'єю, з теплом і турботою, але інколи здавалося, що її власні мрії залишаються в тіні його великих прагнень.

Після того як вони сіли в машину, дорога до церковної обителі була довгою, але Катерина відчувала, що це було те, що їй потрібно. Вони мали обговорити з представниками церкви нові напрямки розвитку громади, і навіть якщо це не було прямим служінням, вона розуміла, що кожен їхній крок зміцнює зв’язок між ними та тими, кому вони служать.