Читати книгу - "Відпустити й жити, Айсі Дора"

∞10∞

БОГДАН

Гіршого дня для побачення з жінкою, яка мені подобається, годі й вигадати. Якби я був фаталістом, неодмінно скасував би зустріч і взагалі почав би сумніватися, чи варто починати ці стосунки. Та я фаталістом не був. Більше того, я завжди вважав себе раціональною людиною. Тож, попри роздратування, я переодягнувся в світлі брюки й сорочку, заїхав у квітковий магазин по троянди й поїхав за Олею.

Причиною мого роздратування став довгоочікуваний дзвінок від колишньої дружини. І як би мені не хотілося, я не міг не згадувати нашу розмову з Машею.

— Привіт. Це я. Тітка сказала, що ти мене шукаєш і пригрозив судом. Невже ти справді до такого опустишся? — одразу накинулась вона.

— Ти навіть не уявляєш, на що я ладен піти, аби побачити Владу. Як вона?

— Та все в нас нормально. Ходить до школи, завела нових друзів. Ходить на балет, шахи й плавання.

— Це все чудово, Машо, але що ви, біс візьми, робите в Росії? Я ж вас до Італії відправляв.

— Ти знаєш, які там ціни? А умови? Тих грошей, що ти висилав, ледь вистачало на однокімнатну студію. А в Пітері ми живемо в елітному районі.

— Машо, я все знаю про твого ФСБшника, якого ти зустріла в Римі й поїхала за ним до рашки. Це твоя справа, твоє життя. Але ти не мала права везти туди мою дитину, — я вимовив це спокійним, крижаним тоном, хоча в душі вирувала буря. Я кипів від власного безсилля, довірливості та її дурості. Але тримав емоції при собі, лише стискав кулаки так сильно, що кісточки побіліли.

— "Твою дитину?" — Маша ніколи не вміла стримувати емоції, й чим більше розпалювалась, тим вище підіймався її голос. — Це я її народила. Я її гляділа, поки ти реалізовувався в професії. Я мала бути їй за двох батьків після розлучення. Я мала кинути все й вивезти дитину в безпечне місце. І ось єдиний раз я подумала й про себе, що я не тільки мати, а й жінка, яка хоче бути коханою — і от я вже погана! Чудово влаштувався, Богдане. Добре бути татом: прізвище дав, гроші переказав, кілька разів погуляв — і ти ох**ний батько!

— Все сказала? — я відповів різко, майже гримнув.

Запала тиша — тяжка, гнітюча.

— Треба було раніше не мовчати. Чи це тебе твій Ваня навчив? — все ж не втримався. — Я хочу говорити з Владою. І ще — поки ви не повернетесь в Україну, я не платитиму аліментів. Дорогу оплачу.

— Засунь свої гроші собі в сраку! — вона кинула слухавку.

Я перевернув усе на столі. Трощив усе, що траплялося під руку в перші хвилини. Бо щойно програв найважливіші переговори в житті.

Варто було б заспокоїтися, все грунтовно обдумати, проаналізувати, а ще краще попросити поради у Василя Петровича – старшого друга і наставника, але він вже був під Оліним під’їздом, і вона йшла до нього на зустріч.

Оля була вбрана в те саме чорне пальто, в якому я побачив її вперше, чорні чобітки на широкому каблуку, чорний беретик зі штучного хутра, розпущене й трохи підкручене волосся, легкий макіяж, нюдова помада. Я вийшов їй на зустріч і вручив букет.

— Дякую. Вони гарні. Але знаєш, — трохи стишеним голосом додала, — я більш люблю квіти у вазонах, вони не вмирають і ще довго нагадують про дарувальника і подію, до якої були подаровані.

— Добре, я почув. Сідай.

Я відкрив для Олі двері і захлопнув їх дещо різкіше, ніж зазвичай. От для чого мені ця інформація? Адже я чітко окреслив межі — секс без зобов’язань. В іншому випадку спокійно сказав би Олі про це, проте зараз, після розмови з колишньою, боявся, що зірвусь на грубість, а тому вирішив промовчати.

— Куди ми їдемо?

— В ресторан при готелі Шарм. Там гарні номери і сервіс, я жив там певний час, коли з’їхав від дружини.

— Ясно.

Треба було про щось говорити, спитати про її здоров’я, але зібрати думки до купи було не сила. Вечір ще тільки починається, а я вже втомився. Може Оля погодиться одразу піднятись в номер? Та поглянувши на дівчину, яка сиділа поруч натягнута, мов струна, ніби їде не у комфортабельному авто, а на дерев’яній лаві без спинки, зрозумів, що навряд. Треба відбути ресторан, випити вина, послухати музику, може навіть потанцювати.

Тиждень тому, коли пропонував Олі подібні стосунки, всього цього мені хотілось і хотілось саме з нею. Життя це не тільки робота. А в моєму житті, окрім роботи, була лише спроба повернути дочку. Та Маша натиснула на живе й болюче, бо в її словах була правда. Він любив дочку, вона була його сенсом і рушійною силою, та згадати якісь спільні поїздки, справи, захоплення, він не міг. Він бачив її кожного дня за вечерею, а от як вони проводили вихідні не пам’ятав. Чому вони нікуди не їздили? Зараз вона ходить на балет, шахи й плавання. Ніколи не думав, що це може їй подобатися. Плавати її він вчив, років п’ять тому. Влада так і не навчилась, бо боялась води, тому на риболовлю з ним ніколи не ходила. А балет? Чи не пізно в дев’ять йти на балет? Він не знав. Нічогісінько не знав про життя власної дитини.

Вони під’їхали до ресторану. Я спробував відігнати гнітючі думки і налаштуватись на приємний вечір. Поруч зі мною гарна жінка, ми у приємному місці, а все інше виправлю. Придумаю як, обов’язково.

— Прошу, — подав руку супутниці і повів її в середину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍