Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

6 Розповідь Демида. Заповідник

Я пережив страшний шок падіння. Гадав, поламаю ноги, руки, шию. Лежав у воді ні живий ні мертвий, а нагорі тиша. Кинули як останнього лоха. У мене підозра щодо Петі: поліз до щита, а той коротнув. Боря поміч повинен був кликати, але здобич важливіша. Змерз я сильно. Підвівся, поворушив кінцівками. Начебто цілі. Хотів скобами дертися до отвору, аж раптом огорнула мене сіро-червоняста імла. Тіло своє перестав бачити. Стояв наче в густому молочно-ягідному киселі. Може, я мертвий і скоро попливу до світла? Думки сплелися тугим жмутком відчаю. Сидіти по шию в липкій субстанції – гарне випробування для нервів, особливо коли звідусіль вчувається щуряче попискування. Здалося, армія пацюків хоче мною пообідати. Обмацав тіло. Тактильні відчуття сигналізували про повний порядок. Я кудись рушив. Під ногами хлюпала вода. Вгорі скупчилася густа, наче смола, темрява. Потім посвітлішало. Переді мною прорізався трубчастий коридор, котрий вигинався вправо. Мене тягло мовби шмат заліза магнітом. Опирався, але марно.

Першим об’єктом була синьо-зелена куля. За нею виник червоний, перевернутий основою вгору об’ємний трикутник. Два куби. Жовтий і чорний. Коричневий ромб, солярний символ, схожий на колесо із загнутими спицями та декілька незнайомих знаків. Оте все закарбувалося в пам’яті розпеченим залізом. Звісно, я не здогадувався про призначення фігур. Вони виникали попереду й зникали позаду. Я озирнувся, однак моторошна імла відбивала всяке бажання до спротиву. Я сунув дивною течією до металевої, поточеної іржею, ажурної ферми у формі перевернутого донизу ріжками пів місяця. На чому трималася та конструкція? Хтозна. Зліва висунувся великий кристал. На гранях пульсували фіолетові петрогліфи. Сонце, зірка, людина, тварина, дерево… Лише ці малюнки зміг ідентифікувати. Решта – загадка. Щось мене змусило торкнутися фігури людини. Кристал уповільнив обертання, а я поплив до зеленого овалу. Дивне відчуття руху в густому «киселі». Ні холодно ні жарко. Приємно й бридко водночас.

Зблизька зелений овал… Як би точніше сказати… Він був розкреслений вигнутими світлими лініями й від цього незрозуміло, увігнута поверхня, чи опукла. Я спробував зупинитися. Де там. Ота маса тягла мов річка тріску й закинула до циліндричного приміщення. Стіни й стеля флуоресцентні. Жовте м’яке світло окреслювало круглу пласку панель з доброю сотнею чужих символів. Алфавіт? Математичні знаки? Скоріше отримаєш відповідь у сліпого про колір восьминога. Підказок нуль цілих і ціла купа нулів після коми. З «рубки» виходу нема. Здогадався, потрібно символи натискати. Лячно. Хибна комбінація й провалишся прямісінько в пекло.

Я придивився до пульта. Один символ бачив на початку подорожі в нікуди. Синьо-зелена куля. Вагався, прислухався до внутрішнього голосу. Той мовчав. Легенько натиснув. І, диво, символи миттєво помінялися на зрозумілі. Я про кристал згадував. На пульту ті ж самі піктограми виникли. Що, приміром, трапиться, коли натисну на змієподібну риску? На дві паралельні хвилясті? Стилізованих людських зображень було п’ять: блакитне, чорне, жовте, біле й червоне. Тицьнув навмання. Очі заплющив. Чекаю реакції. Грюкнуло. Зиркнув направо, наліво. Білий овал праворуч. До нього пішов. Обережно просунув руку в імлу. Тепло. Ризикнув усім тілом. Той же кисіль, тільки молочно-зелений. Понесло течією далі. З острахом чекав зупинки. Справа побачив антрацитовий кристал. На одній з граней висвітилося біле коло з вписаним у нього зеленим трикутником. Оскільки один варіант, торкаюся пальцем символу. Поплив до сріблястої арки, проминув фігури. Кисіль поступово щез, і я опинився посеред вогкого кам’яного склепіння, підсвіченого зелено-жовтими грибами. Повітря чисте, без огидного присмаку плісняви, ніби настояне на травах з прянощами. Очі розрізняли кладку з каменя, грубо обтесані плити стелі, вкриті товстим шаром моху. Гвинтові сходи вели вгору. Скористався ними, бо шлях назад, напевно, відрізаний. Так я тоді думав, не здогадуючись, що, досягши кінцевої мети, маю можливість повернутися у вихідну точку. Як у приказці про воду й брід. Мене, на жаль, не спитали, чи хочу взагалі кудись потрапити.

Сходи вперлися в міцні дерев’яні аркові двері. Грюкнув пару раз кулаком у слабкій надії, що по той бік є люди. Марно. Гупав ногами, аж трухлявина сипалася. А потім… У нас двері за правилами відчиняються назовні, а ті… Попався на елементарній помилці. Одна половинка зрештою скрипнула й подалася всередину. Я був шокований. Міцні стереотипи, закладені в дитинстві, тримали мене в полоні. Яке щастя вирватися на волю з духмяного льоху, проте ейфорія одразу скотилася в депресію: навколо розлягався чужий ландшафт. Мене ніби вхопив правець від побаченого. Позаду височів чудернацький ковпак, обплетений гнучкими ліловими ліанами з трубчастим фіолетовим листям і чималими блідо-рожевими квітами. Звідти я вийшов. Попереду зміїлася жовта піщана доріжка, що прорізала високу, до пояса, блакитно-салатову траву з острівцями синьої та червонястої. Здавалося, дивак розфарбував звичайну траву в різні кольори. То була тільки галявина навколо кам’яного ковпака. Трохи далі одинаками велетнями росли товсті дерева. Вони скидалися на дуби, але в кронах виднілися великі яскраві кулі помаранчевого кольору. А зліва мене шокувала шеренга тонкостовбурних кривих дерев, обсипаних тьмяно-фіолетовими квітами-грамофонами. Такі собі гігантські модернові бузки.

Війнуло протягом, і п’янка хвиля пахощів втопила мої рецептори в морі задоволення. Знаєте, я закляк, насолоджуючись побаченим. Жалкував, що з собою ні телефона, ні камери. Спеціально лишив удома.

Свіже повітря, теплий день і жодного сапієнса поблизу. Рай. Трохи напружувала темна хмара над лісом. Вона сунула хвилясто-об’ємною ковдрою, стріляла блискавками й гуркотіла громом. Укриттям від грози мав стати підвал позаду, однак жага мандрів і пригод штовхала вперед. Зрештою, мені випала рідкісна нагода доторкнутися таємниці, то чому б не скористатися можливістю пізнати ближче дивний світ навколо. Тільки за все треба платити. Я занадто захопився. Розплата чекала жорстка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍