Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

— Ми повернемо назад, але зробимо широкий повільний розворот; так пасажири не помітять. Тоді скажемо Ґвен Мейген визначити місцезнаходження того типа, через якого там шарварок, бо жоден з нас, звісно, не може вийти в салон, бо ми його наполохаємо. — Він знизав плечима. — Після цього, думаю, розберемося по ситуації.

— Гаразд, — погодився Демерест. — Ти нас розвертай; я беру на себе салон. — Він натиснув на кнопку виклику стюардеси, скориставшись кодом трьох дзвінків, щоб викликати Ґвен.

На радіочастоті, якою він користався перед тим, Енсон Гарріс зв’язався з центром керування повітряним рухом. Він лаконічно оголосив:

— Я «Транс-Америка-Два». У нас, здається, проблема. Прошу дозволу повернутися до Лінкольна, а також радіолокаційне наведення з нашої теперішньої позиції до Лінкольна.

Швидкі роздуми Гарріса вже виключили приземлення в іншому аеропорту. Оттава, Торонто і Детройт, як їх по­відомили під час інструктажу, закрилися для повітряного руху через бурю. Крім того, щоби впоратися з чоловіком в салоні — причиною проблем, екіпажеві Рейсу Два ­знадобиться час. Повернення до аеропорту Лінкольна дасть цей час.

Він не сумнівався, що Демерест думає так само.

З Торонтського центру керування повітряним рухом, що лежав більш ніж за шість миль211 унизу, озвався голос диспетчера.

— «Транс-Америка-Два», вас зрозумів. — Коротка пауза, тоді: — Дозволяю розворот ліворуч, курс два-сім-нуль. Очікуйте на зміну висоти.

— Вас зрозумів, Торонто. Починаємо розворот. Будемо робити широкий та поступовий.

— «Транс-Америка-Два». Схвалюю широкий розворот.

Переговори вони вели спокійно, як і зазвичай. І в повіт­рі, й на землі всі усвідомлювали: найбільшу вигоду дає спокій, а найменшу — драма та хвилювання. За характером прохання Рейсу Два наземний диспетчер одразу ж усвідомив, що виникла — реальна чи потенційна — надзвичайна ситуація. Реактивні літаки під час польоту на крейсерській висоті отак просто не змінюють курсу на зворотний без серйозної причини. Але диспетчер також знав, що командир, як тільки виникне небезпечна ситуація, сам офіційно оголосить надзвичайний стан та повідомить про його причину. А до того диспетчер не марнуватиме зайвими запитаннями час екіпажу — які, без сумніву, зайняті власною нагальною проблемою.

Втім, яка б допомога не була потрібна від центру керування повітряним рухом, її нададуть без проблем та якомога швидше.

Навіть зараз на землі вже крутилися процедурні коліщатка. У Торонтському центрі керування повітряним рухом, розташованому в привабливій сучасній будівлі за якихось чотирнадцять миль212 за межами міста, диспетчер, котрий отри­мував передачу Рейсу Два, покликав старшого. Старший диспетчер працював з іншими секторами, розчищав шлях перед Рейсом Два, а також ешелони просто під ним — остан­нє було запобіжним заходом. Клівлендський центр, який перед тим передав радіолокаційне керування рейсом центру в Торонто, а зараз збирався знову його взяти, також був у стані готовності. Чиказький центр, який перехопить рейс у Клівленда, вже повідомляли.

У кабіну екіпажу Рейсу Два надійшло нове повідомлення від ЦКПР.

— Починайте зниження на ешелон польоту два-­вісім-нуль. Повідомте про покидання ешелону польоту три-­три-нуль.

Енсон Гарріс підтвердив.

— «Торонто-центр», я «Транс-Америка-Два». Починаємо зниження.

За наказом Гарріса бортінженер Джордан радіозв’язком компанії доповідав виробничо-диспетчерській службі «Транс Америки» про рішення повернутися.

Відчинилися двері до переднього салону. Ввійшла Ґвен Мейген.

— Слухайте, — почала вона, — якщо хочете ще гарячих закусок, то вибачте, але я не можу. Можливо, ви не помітили, але в нас тут трохи пасажирів на борту.

— Питання непокори я вирішу пізніше, — сказав Демерест. — Наразі, — він зімітував англійський акцент Ґвен, — у нас тут виникла певна проблема.

На позір у кабіні екіпажу мало що змінилося, відколи кілька хвилин тому надійшло повідомлення від керівника ТУО в Лінкольні. Насправді, однак, розслаблений настрій, який панував тут раніше, щез. Незважаючи на вдаваний спокій, екіпаж з трьох чоловіків діяв цілком професійно та чітко, їхній розум сягав піку гостроти, і кожен відчував зміну поведінки двох інших. Саме на досягнення таких моментів відповідально та швидко були спрямовані роки тре­нування й досвіду на довгому шляху до командирства в авіакомпанії. Сам політ — керування літаком — це нескладне досягнення; пілотам комерційної авіації платили високі зарплати за їхні запаси винахідливості, льотну майстерність та загалом авіаційну мудрість. Демерест, Гарріс та — меншою мірою — Сай Джордан зараз використовували ці запаси. Ситуація на борту Рейсу Два наразі не критична; якщо пощастить, то вона такою і не стане. Але якщо вона сягне кризового рівня, психологічно екіпаж був до цього готовий.

— Потрібно, щоб ти визначила місцезнаходження одно­го пасажира, — сказав Демерест Ґвен. — Він не повинен знати, що ти його шукаєш. Ось опис. Краще прочитай усе. — Він подав їй блокнот з повідомленням від системи вибіркового виклику. Ґвен підійшла ближче, піднісши його до ковпака світла біля Демереста.

Оскільки літак трішки кренило, Ґвен рукою торкнулася плеча Вернона Демереста. Він відчув її близькість та знайомий запах парфуму. Боковим зором бачив її профіль у напівтемряві. Вираз обличчя, поки Ґвен читала, був серйозний, але не наляканий; це нагадало, що йому так подобалося в ній цього вечора — сила, яка жодним чином не применшувала жіночності. За кілька швидких, скороминущих секунд він пригадав, що Ґвен двічі за сьогодні говорила, що кохає його. Тоді замислився: чи сам він колись когось кохав по-справжньому? Коли тримаєш себе в шорах, то не можеш бути цілком упевненим. Та в цю мить інстинкт підказував йому, що почуття до Ґвен — це найближче до кохання з того, що він будь-коли відчував.

Ґвен перечитувала повідомлення, цього разу повільніше.

На мить він відчув гарячу лють на цю нову обставину, яка перенесла їхні плани — його та Ґвен — щодо Неаполя. А тоді осікся. Зараз час для чистого професіоналізму. Крім того, теперішня ситуація, можливо, означатиме незначну затримку, всього на добу після