Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Герострати, Емма Іванівна Андіївська

Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 159
Перейти на сторінку:
мушля з святою водою, тільки замість святої води в ній сидять, зіскулившися, за браком місця, двоє дівчат в естонських сукнях із червоних крапчастих хмар, які рюшами клубочаться з мушлі. Ці дівчата час від часу усміхаються, і тієї миті, як вони усміхаються, вони з’єднуються усмішками в одну голову, і в їхніх руках з’являються великі вахлярі, якими вони помахують, і тоді я вже остаточно розрізняю, як кожний порух вахляра – вивіває з собору стільці й людей. У мене на язиці питання до дівчат, що вони тут роблять і як вони, безсоромниці, взагалі сміють подібне чинити, та я не встигаю цього вимовити, бо стеля, стіни й колони собору починають самі перебудовуватися, кожну цеглину, мармурові куби охопило невидиме виверження, і вони розпадаються, а я з розгону вилітаю в пітьму, паче мною вистрілили з катапульти. Мене проймає невимовний жаль, образа, що мене виставили, ще й при свідках: в космічному просторі якраз посередині світобудови висить довжелезний стіл, за яким сидять мої сусіди й обідають: ламають хліб, запиваючи вином, і дивляться, як я пролітаю повз них. Від горя я гірко плачу, не припиняючи летіти крізь міжпланетні простори, і то плачу з таким болем, ніби аж мої нутрощі виходять сльозами. Я чую, як я вже ребра повиплакувала, на мені лишилася сама тільки шкіра, та й та зараз обернеться на сльози, і тоді мені кінець, бож зникне моя подоба, і я перейду назавжди в небуття, оскільки в мене на плечах крізь діри вже проходить вітер. І саме цісї миті щось піддає мені думку повернути голову іі глянути назад. Я, летячи, обертаюся й зауважую: мої виплакапі сльози клубочаться галузками туману крізь усю світобудову, позначуюча шлях, який я пролетіла, і одразу усвідомлюю, як із цих сльо- зотечних галузок твориться новий космос. «Хіба я вам безліч разів цього не казала? Ось вам, що я можу, а ви гадали, ніби я взагалі ні на що не здатна!» – гукаю я своїм сусідам, які сидять за столом серед світобудови й уже вечеряють, і вони тепер привітно всміхаються до мене і виголошують хором: «Тепер ти гідна пізнати останню суть буття». І трубний голос з космосу, голос, який складається з самого носа, що є трубою, голос, від якого я прокидаюся, сповіщає: «Курка біла і курка чорна».

– Ну, знаєте, отак собі «курка біла й курка чорна?»

– Добре мені «отак собі»! Таж це таке значуще! Вам треба ярликів?

– Не ярликів, а змісту!

– Ви хоч не осмішуйте себе; якщо ви не тямите мови символів, то бодай мовчіть!

– Це ошуканство, окозамилювання! Ваші символи – суцільне шахрайство. Я вам гори таких символів навергаю! Ви скажіть ліпше, яку ідею втілює ваш сон, а тоді побачимо, хто переважив!

– Різні ідеї!

– Це не відповідь.

– Якщо ви самі не спромоглися побачити ідей у моїх снах, то пояснення ледве чи допоможуть. Мені вас просто шкода, бо ви на рівні.

– Мені вас так само шкода, бо ви.

– Не впадайте одразу в непристойність!

– Що за хамська звичка виривати людині з рота слова!

– Ви смієте!

– Шановна пані!

– В моїх снах ідей – хоч греблю гати! Треба народитися довбнею, аби не…

– У ваших снах жодної ідеї! Пі ідеї, ні послідовности, суцільне ніщо!

– Ви сам ніщо, і всі ваші сни ніщо!

– Дозвольте спитати, чи ви щось!

– Я теж вважаю, що ваші сни старомодні, вони справляють на мене враження німих фільмів, – обізвався гривастий добродій.

– З вас говорить заздрість! – крикнула дама, і я побачив, що в неї в пальцях знову пихкас сиґара, а мені дим виїдає очі, від чого я ніяк не встановлю, котрий з добродіїв чайною ложечкою підливає масла в вогонь, який горить у бляшаній вазі на ослінчику, наче вони всі біля нього гріються, і той чоловік, який домагався ідей від сну про курку білу і курку чорну, підвищує голос, аж мені чути, як лускається кожне слово, яке він вимовляє, бо він їх якось особливо розчленовує, і вони лускаються і шелестять, викликаючи оскому.

– Я рішуче проти некольорових снів, – каже він.

– Я теж, – повторює за ним гривастий.

– Безкольоровий сон – майже не сон. Це раз. По-друге, ваш сон без виразної ідеї, а сон мусить її мати, якщо це сон, а не каша. Ідею дайте мені, а не «курку чорну і курку білу». Що це має означати? Добро? Зло? Чому курка біла і курка чорна? Як це розуміти? Ні, не літає у вас думка! Уява ваша квола й немічна. Слухаючи вас, я остаточно переконуюся: мої сни таки найкращі, і то цілком об’єктивно, я занадто критично до себе ставлюся, бож вони і з ідеями, і в кольорах, і тривимірні, і навіть з запахом!

– Раніше, пригадую, ваші сни ие відзначалися ні ідеями, ні трьома вимірами, ні запахом. Ви щось їх надто швидко удосконалили!

– Певне, що удосконалив! Це й с ознака моєї зверхносте, та перевага, якої вам бракує. Людина росте духово, і її сни, зрозуміло, удосконалюються.

– Особливо, якщо ці удосконалення хтось продемонстрував перед вами!

– Ви хвилюєтеся, бо вас душить лють, що ви проґавили нагоду, якою я скористався. Хто ж вам забороняє поширити тематику ваших снів?

– Ви ще й питаєте? Честь! Елементарна честь! Я соромилася б обкрадати інших, та ще й так нахабно!

– Даремно ви пишаєтеся винахідливістю. Хіба ви не взяли свої чорно-білі сни з німих фільмів?

– Ні, не взяла!

– І згрішили і цнотливість зберегли?

– Я вам зараз голову провалю! Ви хам!

– А ви?

– А перспективу й режисуру снів ви маєте? – об’явилася, падаючи на них, тоненька постать з борідкою, і всіх їх підняло з місць, як вихорем.

– Мої сни! – наче їй пропороли живіт, закричала літня дама з сиґарою.

– Ні, мої сни! – силкувався перекричати її новоявлений оповідач снів з перспективою і режисурою.

– Чекайте, чекайте, – заволав і я, чуючи, як їхній шал передається й мені. – Про сни ви поговорите пізніше, зупиніться на хвилиночку, мені було б надто прикро стати свідком вашого каліцтва! Заспокойтеся, я вас благаю, і скажіть лише, чи тут появляється мій клієнт? Чи він сюди заходить? Він виглядає так і так, прошу дуже, ну, справді, дуже вас прошу, вислухайте мене, бо так я ніколи не довідаюся, чи він сюди навідується, а він напевно ж вчащав, може, навіть хтось із вас ближче з ним знайомий? Я вас не обтяжуватиму подробицями, мені треба лише декілька вихідних дат, отаких зовсім простих, як – хто він, що він робить, де мешкає, де працює, бо

1 ... 141 142 143 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Герострати, Емма Іванівна Андіївська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"