Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Думаючи так, стара згребла коштовності в поділ своєї верхньої спідниці,  туго зав’язала  і закріпила на поясі.

– Я допоможу тобі зв'язатися з Біром, – сказала вона, – Чаклун – особистість відома…

Патіша встала на коліна, моторно пірнула під ліжко і, крекчучи, потягла звідти темну довгу скриню.

– Ну що стоїш як сухий корч на болоті, хапайся за іншу ручку! – прикрикнула з люттю.

Лула знехотя взялася допомагати.

Удвох вони дістали скриню і поставили на стіл. Замок, що її замикав,  був весь у пилюці, с нальотом  бурої цвілі.

– Давно її не відкривали, – пробурмотіла Лула, гидливо обтрушуючи долоні від пилу і павутиння.

– Дуже давно... 

Бабця сунула руку за пазуху, довго там нишпорила і дістала ключ.

Вона вставила ключ у замковий  зазор і почала із силою провертати. Той піддавався насилу, немов увесь механізм усередині давно заіржавів і помер.

– Давай-но я спробую, – запропонувала Лула – їй було огидно слухати старече кректання.

– Ще чого! – злобно пробурмотіла Патіша і, зробивши останнє зусилля, повернула ключ до упору.

Дужка скрипнула і піддалася.

Патіша похмуро подивилася на Лулу.

– Стій там і сюди не зиркай, це – не для твоїх  банькатих  очей! – попередила вона.

Лулу знемагала від цікавості, так хотілося їй хоч краєм ока подивитись на скарби, які  зберігала бабціна скриня, але довелося підкоритися.

– Що я там не бачила! – зневажливо фиркнула вона  і  навіть відійшла подалі.

Патіша, час від часу поглядаючи в бік правнучки, почала копирсатися  у скрині.

Лула чула шерех, тихий дзвін, глухий стукіт.

Нарешті Патіша дістала кругле срібне дзеркало – запорошене й тьмяне, шматок пергаменту, пляшку з якимось чорним  порошком.

Вона  плюнула на дзеркало і ретельно протерла його подолом середньої спідниці. 

Лула поморщила обличчя.

Натерши дзеркало до блиску, Патіша відкрила пляшку і насипала на його поверхню той порошок, намалювавши коло. Зверху поклала пергамент, почала водити пальцем по рядках, написаних на ньому, і читати  щось, повільно ворушачи губами.

– А якщо він спить або в десь іншому місці? – пошепки запитала Лула, злякавшись, що непередбачувані обставини все ж таки завадять їм.

– Заткни пельку  і не  заважай! – шикнула на неї стара, – якщо я  вже взялася за справу,  то  доведу до кінця!