Читати книгу - "Останній дон"

186
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 142 143 144 ... 153
Перейти на сторінку:
пляшечок, уклав волосся, видушуючи з тоненьких тюбиків ароматичні гелі й ретельно читаючи вказівки. Потім підійшов до валізи з ренесансними капелюхами і вибрав собі оздоблений самоцвітами, схожий на плід папаї, гаптований золотом і червінню. У валізі капелюх видавався сміховинний, та коли Данте нап'яв його на голову, то був зачарований. Тепер він скидався на прища. Надто завдяки низці зелених самоцвітів, що тягнулись уздовж чола. Саме таким побачить його сьогодні Атена, або, коли не пощастить, Тіфані. Але друга може, якщо треба, почекати.

Вдягнувшись, Данте замислився про своє майбутнє життя. Він житиме на віллі: адже розкошами вона не поступиться жодному палацові. До нього лине невичерпний потік вродливих жінок, він матиме справжній гарем, який, проте, сам себе годуватиме, танцюючи і співаючи у вар'єте готелю «Ксанаду». Він зможе харчуватись у шести ресторанах із шістьома різними національними кухнями. Він матиме змогу замовити смерть ворогові, винагороду другові. Він буде такий близький до влади римського імператора, як тільки дозволяють новітні часи. Тільки Кросс заступає йому дорогу.

Джім Лоузі, нарешті зоставшись на самоті в своїх апартаментах, міркував, яким курсом пішло його теперішнє життя. У першій половині своєї кар'єри він був видатний поліцай, справжній лицар, що боронив суспільство. Він люто ненавидів усіх злочинців, надто негрів. Але мало-помалу він змінився. Він обурювався, коли в засобах масової інформації поліцаїв звинувачували в брутальності. Те саме суспільство, яке він боронив від покидьків, нападалося на нього. Його начальство в мундирах із золотими тасьмами змовлялося з політиками, що годували народ брехнею. Всіма отими вигадками, що, мовляв, не можна ненавидіти нігерів. А яке в цьому зло? Адже більшість злочинів коять саме негри. Хіба він не вільний американець, якому можна ненавидіти кого заманеться? Адже негри — це таргани, що пожирають цивілізацію. Вони не хочуть працювати, не хочуть учитися, вислів «працювати до ночі» правив їм за жарт, якщо, звісно, під ним не розуміти гру в баскетбол під місяцем. Вони грабували неозброєних громадян, обертали їхніх жінок на блудниць, виявляли нестерпну неповагу до закону і тих, хто підгримує його. І його робота полягала в тому, щоб захищати багатіїв від злоби злидарів. Він і сам хотів забагатіти. Йому кортіло мати одяг, автомобілі, їжу, а передусім жінок, що їх можуть дозволити собі багатії. Звісно, в цьому він був справжній американець.

Лоузі почав з хабарів за протекцію азартним іграм, потім сфальсифікував кілька звинувачень проти наркоділерів, примусивши їх платити за захист. Він пишався своїм статусом «полісмена-героя», визнанням, яким тішився за виявлену сміливість, проте не мав жодних грошових винагород. Лоузі й далі купував дешеве вбрання, й далі мусив ощадити гроші, розтягуючи мізерну платню якнайдовше. Він, боронячи багатіїв від злидарів, не мав своєї винагороди, був, фактично, такий самий злидар. А останньою краплею стало те, що громадська думка ставила його нижче за злочинця. Декого з його друзів, охоронців закону, судили й запроторили до в'язниці тільки за те, що вони виконували свій обов'язок. Або ж повиганяли їх з роботи. Ґвалтівники, злодії, грабіжники, що серед білого дня зі зброєю нападали на людей, мали більше прав, ніж поліцаї.

Не один рік Лоузі продавав себе, зачаївши в серці озлоблення. Преса і телебачення паплюжили охоронців закону. Прокляті закони, прокляті постанови: нехай ті чортові законодавці бодай півроку попатрулюють вулиці, вони неодмінно посадять дерева для лінчування.

А втім, Лоузі вдавався до хитрощів, до побоїв, погроз, щоб примусити тих або тих покидьків признатись у своїх злочинах, і запроторював їх до в'язниць. Адже він не міг продатися цілковито, він був надто сумлінний поліцай. Лоузі не продавався аж так, щоб стати вбивцею.

Та годі, слід забути про це, він скоро забагатіє. Тоді він зможе жбурнути свій значок і подячні грамоти за хоробрість в очі уряду та громадськості. Він буде начальником охорони готелю «Ксанаду» і матиме вдесятеро більшу платню, зі свого раю в пустелі він з утіхою споглядатиме, як Лос-Анджелес гине під навалою злочинців, з якими він уже не боротиметься. Сьогодні він подивиться «Мессаліну» й піде на святковий вечір. Може, йому пощастить злягтися з Атеною. Тут його серце стислось, а все тіло замлоїло на саму думку про таку сексуальну звитягу. На вечорі він запропонує Скіппі зняти серіал на основі його роботи в поліції, то буде стрічка про найвидатнішого поліцая в лос-анджелеському департаменті поліції. Данте сказав йому, що Кросс хоче дати гроші на фільм, — ну й кумедія. Навіщо вбивати хлопця, що даватиме гроші на твою картину? Дуже просто. Адже Лоузі знає, що Данте вб'є його, коли він відступить. І дарма, що сам такий крутий, знає, що ніколи не зможе вбити Данте. Лоузі надто добре знає Клерікуціо.

На якусь мить Лоузі пригадався Марлоу, той добрий негр, справді лагідний і привітний, завжди охочий допомогти. До Марлоу він завжди ставився прихильно, і тепер шкодував, що йому довелося вбити його.

Джім Лоузі мав іще кілька годин до перегляду фільму та бенкету. Можна піти пограти в головне казино, але азартні ігри існують тільки для дурнів. Лоузі туди не піде. Попереду в нього важка ніч. Спершу фільм і бенкет, потім о третій годині ранку він допоможе Данте вбити Кросса Де Лену й закопати його тіло в пустелі.

На п'яту годину Боббі Бенц, захотівши влаштувати невеличкий прийом, запросив до себе на віллу людей, найтісніше пов'язаних із долею щойно закінченого фільму: Атену, Діту Томмі, Скіппі Дієра і, з ґречності, Кросса Де Лену. Кросс, правда, відмовився, пославшись на тягар готельних обов'язків саме цього святкового вечора.

Бенц привіз свій останній «здобуток», начебто свіжу дівчину на ймення Джоана, що її знайшов шукач талантів у невеликому містечку в Орегоні. Вона підписала дворічний контракт за п'ятсот доларів на тиждень. Вродлива, але цілковита нездара, вона справляла враження такої щирої незайманості, що та подоба невинності становила її особливу принаду. А проте, не по літах пронозувата, вона відмовлялася спати з Боббі Бенцом, аж поки він пообіцяв привезти її до Лас-Вегаса на перегляд «Мессаліни».

Скіппі Дієр, що займав сусідні апартаменти на Бенцовій віллі, вирішив здійснити наїзд на Бенцову територію і таким чином перешкодив Бенцові чимшвидше злягтися з Джоаною, той був украй роздратований. Скіппі пробивав ідею про майбутній кіносеріал, яким він захопився до нестями. Адже нетямитись від наживи — законна складова продюсерської роботи.

Дієр розповів Бенцові про Джіма Лоузі, найвидатнішого героя-поліцая лос-анджелеського департаменту поліції, гарного і ставного шельму, що, певне, й сам спроможеться зіграти головну роль: адже це розповідь про його життя. Це буде одна з

1 ... 142 143 144 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній дон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній дон"