Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Ну, звісно, – зітхнув гвардієць, – комусь – дівчата, а мені – тварюки кусючі. І вся справедливість.

Колвін не став відповідати на його спробу пожартувати й мовчки простягнув флакон зі снодійним:

– Два ковтки й не більше, – акцентував він увагу на дозуванні, – а то ми й вранці тебе не піднімемо.

Мечислав випив розчин й вмостився біля вогнища, щось буркочучи собі під ніс. З другого боку лягла Грайна. Ігор випив тонік й віддав його гвардійцям. Всі троє також вмостились після докладного інструктажу з приводу наступних дій й прикинулись сплячими. Приблизно через пів години-годину повинна з’явитись мисливиця – дракка, що залишила квітку на їхньому шляху.

У цих істот не було визначеної статі: вони могли обертатись як жінкою, так і чоловіком. Під ранок вони розкидали свої манки́, щоб, по-перше, помітити жертву, по-друге, підкорити її волю коштом вбудованої у предмет пастки-мо́рока. Виманивши недолугого простака, що клюнув на приманку, вони відводили його до водойми, де, випивши з нього всю життєву енергію, просто топили.

Оскільки квітку зірвав чоловік, то з’явиться дама – вони добре відрізняли стать жертви з будь-якої відстані. Ігорю було важливо, щоб вона підійшла якомога ближче, аби не довелось ганятись по всьому лісу, а переміщаються вони досить швидко. До того ж, дракки володіли дуже корисною для них здатністю: зникати в одному місці й миттєво з’являтись в іншому. Щоправда, робити це вони могли лише у межах декількох метрів. Та й в цьому випадку треба було примудритись, щоб зловити її навіть стриборцю з суперрозвинутим вмінням використовувати сили стихії повітря. А спіймати треба було, оскільки її вплив на мічену людину зберігався до трьох діб, і їм довелося б охороняти цього ідіота і вдень, і вночі – весь цей час.

Колвін відчув її ще до того, як вона вийшла з лісу. І не її одну…

…Він давно розвинув в собі цю здатність – реагувати на будь-чиє наближення. Колись ще батько вчив його розрізняти чужу енергетику. Змушував тренуватись годинами, що Ігор, бувши ще підлітком, щасливо саботував. Після того, як загинули батьки і йому самому ледве вдалось не вирушити слідом за ними, він повернувся до тренувань й муштрував себе цілодобово. Й не марно…

Їх було п’ять чи шість: ховались за деревами. Дуже велику кількість важче було розрізнити поштучно – зливались. Та не це його хвилювало. Зазвичай вони полювали поодинці, і він ніколи не чув, щоб групою. Дивно. Що могло змусити їх згуртуватись до зграї? Та з лісу вийшла лише одна. Вже легше. Щоправда, її кроки завмерли поруч з ним, а не біля Мечислава.

Почувся вкрадливий шепіт:

– Віддай нам його, й ми облишимо вас у спокої.

Оце поворот! За ті декілька років, що він не бував у Буяром, дракки встигли значно еволюціонувати?! Ігор здійняв повіки й втупився в очі болотного кольору в обрамленні майже безбарвних вій, наскільки це дозволяло розгледіти світло вогнища. Таке ж тьмяне вицвіле волосся клоччям звисало на кістляві плечі геть не показної істоти. Так, красунею вона здавалася б для одурманеної людини, та не для інших.

– Кільце! – чітко вимовив він.

Дракка, нічого не розуміючи, дивилась на нього:

– В мене нема кільця, – прошелестіла вона.

– Тепер є, – усміхнувся він, скочивши на ноги.

Навколо місця, де вони розташувались, спалахнуло велике вогняне коло, що підпалили гвардійці за його командою. Полум’я зметнулось високо, й дракка зашипіла, злісно ошкірившись:

– Моя сім’я приведе сюди вовкулаків, якщо не відпустите мене й не віддасте нашу законну жертву!

Колвін все ще здивовано дивився на неї, намагаючись зрозуміти: як можна за декілька років зі звичайних паразитів, що перебивались випадковими поодинокими полюваннями, перетворитись у достатньо розумних соціалізованих істот, здатних до маніпуляцій?! Через це він не встиг зупинити Грайну, котра блискавичною тінню метнулась до дракки, й та впала до ніг Ігоря, заколота кинджалом.

– Їх дійсно треба переловити, поки вони не розбіглись, – рикнула вона йому, метнувши клинок у нічну пітьму, у відповідь на що почувся трохи здавлений, схожий на булькання, звук.

– Пояснити нічого не хочеш? – похмурився він.

– Потім! – фиркнула вона та вистрибнула за межі вогняного кільця.

Колвін скомандував гвардійцям:

– Вперед! Гадаю, ви пам’ятаєте правила полювання.

Втрьох вони ринулись слідом за оморочницею у ліс. Він навмисне відібрав саме тих воїнів, котрі володіли нічним зором. Та все ж, їм довелось витратити щонайменше – годину, щоб відловити інших чотирьох дракк. Їхня дивна еволюція зіграла з ними злий жарт: вони стали дещо розумнішими, більш соціалізованими, хитрішими, та менш рухливими. Коли з ними було покінчено, їхні тіла відтягли до болота, яке, на щастя, володіло чудовою здатністю: якісно та надійно приховувати те, що іншим бачити було не варто.

До вогнища вони повернулись втомлені, забруднені майже чорною кров’ю дракк, та злі. Ігор зупинився поруч з оморочницею, яка спокійнісінько вмощувалась біля багаття:

– Я чекаю пояснень.

Та вона вже заплющила очі, склавши руки на грудях:

– В нас залишилась пара годин, котрі я маю намір використати на сон. Ця інформація не з розряду життєво необхідних на цей момент. Тож, почекаєш до ранку.