Читати книгу - "Танок драконів"

«Ні, він просто старий, який скучив за рідною домівкою».

— Але ж має бути щось, що можна зробити.

— Ага, і я сказав вам що. Ці кораблі збудовані з мотуззя, смоли й парусини, когорської сосни й соторіоського тика, зі старого дуба з Великого Норвоса, з тиса, ясеня і ялини. З дерева, ваша світлосте. А дерево горить. Дракони...

— Не хочу більше чути про драконів. Ідіть. Помоліться своїм пентоським богам за шторм, який потопить наших ворогів.

— Моряки ніколи не моляться за шторм, ваша світлосте.

— Мені вже набридло слухати, чого ви не можете зробити. Ідіть.

Сер Баристан залишився.

— Запасів у нас поки що багато,— нагадав він їй,— і ваша світлість посіяла боби та пшеницю й посадила виноград. Ваші дотраки повиганяли з пагорбів работоргівців і позбивали кайдани з їхніх рабів. Тепер вони також сіють і повезуть врожай на базар у Мірін. А ще вам гарантована дружба Лазару.

«Хай чого вона варта, а цю дружбу забезпечив мені Дааріо».

— Ягнята. Були б у ягнят зуби...

— Вовки почали би трохи більше стерегтися, понад сумнів.

Дані не втримала сміху.

— А як ваші сироти, сер?

— Добре, ваша світлосте,— всміхнувся літній лицар. Він пишався хлопчаками.— Приємно, що ви запитали. Четверо-п’ятеро мають усі задатки стати лицарями. Може, навіть дюжина.

— Й одного досить, якщо він такий, як ви,— сказала Дані. Можливо, вже недалеко день, коли їй знадобиться кожен лицар.— Вони не позмагаються для мене на турнірі? Я б хотіла подивитися.

Вісерис розповідав про турніри, які дивився в Сімох Королівствах, але сама Дані такого ніколи не бачила.

— Вони ще не готові, ваша світлосте. А коли будуть, то залюбки продемонструють вам свою вправність.

— Сподіваюся, скоро цей день настане.

Вона саме збиралася поцілувати свого доброго лицаря у щоку, коли в арочних дверях з’явилася Місанді.

— Місанді?

— Ваша світлосте, Скагаз очікує ваших наказів.

— Веди його нагору.

Гирявий прийшов у супроводі двох своїх бронзових бестій. Один з чоловіків був у масці яструба, а другий — шакала. З-поза бронзових машкар виднілися тільки очі.

— Ваша ясновельможносте, учора ввечері бачили, як Гіздар заходив у піраміду Жака. Він там залишався до самої темряви.

— Скільки пірамід він уже відвідав? — запитала Дані.

— Одинадцять.

— А скільки часу минуло з останнього вбивства?

— Двадцять шість днів,— озвався Гирявий, і його очі переповнилися люттю. То була його ідея: послати бронзових бестій стежити за її нареченим і занотовувати всі його дії.

— Поки що Гіздар виконує свої обіцянки.

— Як саме? Сини гарпії відклали кинджали, але чому? Бо їх лагідно попросив шляхетний Гіздар? Він — один з них, кажу вам. Ось чому вони його слухаються. Може, саме він — гарпія.

— Якщо гарпія взагалі існує.

Скагаз був переконаний, що десь у Міріні сини гарпії мають свого високородного володаря, таємного генерала, який командує армією тіней. Дані в це не вірила. Бронзові бестії схопили кілька дюжин синів гарпії, і ті, хто з них вижив, на допитах називали імена... забагато імен, на думку Дані. Приємніше було би думати, що всі ці смерті — робота одного-єдиного ворога, якого можна упіймати й убити, але Дані підозрювала, що все навпаки. «Ворогів у мене — легіон».

— Гіздар зо Лорак має дар переконувати, а ще в нього багато друзів. І він заможний. Можливо, він купив мир для нас за своє золото або ж умовив інших можних городян, що наш з ним шлюб — у їхніх інтересах.

— Якщо він і не гарпія, то напевно знає, хто гарпія. І я легко можу довідатися правду. Дайте дозвіл допитати Гіздара — і ви отримаєте зізнання.

— Ні,— сказала вона.— Таким зізнанням я не довіряю. Ви мені забезпечили надто багато таких зізнань, і все намарне.

— Ваша ясновельможносте...

— Ні, кажу.

З сердитим виразом негарне обличчя Гирявого стало ще потворним.

— Ви робите помилку. Великий пан Гіздар дурить вашу вельможність. Хочете собі змія в ліжко?

«Я хочу Дааріо собі в ліжко, але заради вас і вашого народу відіслала його геть».

— Продовжуйте стежити за Гіздаром зо Лораком, але не робіть йому кривди. Ви зрозуміли?

— Я не глухий, ваша препишносте. Слухаюся,— відповів Скагаз і дістав з рукава пергаментний сувій.— Ваша вельможність має це побачити. Список усіх мірінських кораблів, які беруть участь у блокаді, з усіма капітанами. Вони всі з великого панства.

Дані прочитала перелік. Тут були прізвища всіх правлячих родин Міріна: Казкар, Мерек, Квазар, Жак, Раздар, Газін, Пал, навіть Резнак і Лорак.

— І що мені робити з цим переліком?

— Кожен у цьому переліку має родичів у місті. Синів і братів, жінок і дочок, матерів і батьків. Дозвольте бронзовим бестіям їх арештувати. Їхні життя в обмін на те, що кораблі повернуться.

— Якщо я пошлю бронзових бестій у піраміди, це означатиме відкриту війну в місті. Я мушу довіритися Гіздарові. Мушу сподіватися на мир.

Дані піднесла пергамент до вогню й дивилася, як його охоплює полум’я, а Скагаз у цей час пропікав її очима.

Пізніше сер Баристан сказав, що її брат Рейгар міг би нею пишатися. Дані пригадалися слова, які промовив сер Джора в Астапорі: «Рейгар бився доблесно, Рейгар бився шляхетно, Рейгар бився гідно. Але Рейгар помер».

Коли Дані спустилася у фіолетову мармурову залу, та виявилася майже порожньою.

— Сьогодні немає прохачів? — запитала Дані у Резнака мо Резнака.— Ніхто не домагається справедливості або відшкодування за овець?

— Ні, ваша світлосте. Місто боїться.

— Нема чого боятися.

Але, як вона дізналася того вечора, боятися було чого. Поки юні заручники Міклаз і Кезмія накривали просту вечерю з осінніх овочів, прийшла Іррі й повідомила, що повернулася Галаза Галар із трьома блакитними граціями з храму.

— Прийшов і Сірий Черв’як, халесі. Вони негайно просять аудієнції.

— Приведи їх до мене. І поклич Резнака та Скагаза. Зелена грація сказала, в чому справа?

— Астапор.

Розповідь почав Сірий Черв’як.

— Він з’явився з ранкового туману — присмертний вершник на білому коні. Кобила, наближаючись до брами міста, спотикалася, боки її були рожеві від крові й мила, а очі закочувалися від жаху. Вершник крикнув: «Горить, горить!» — і випав із сідла. Відданий вам послав людей його забрати і наказав віднести його до блакитних грацій. Коли ваші слуги занесли його в місто, він знову закричав: «Горить!» Під токаром був