Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

знайшов на Хребті яйце Сапфіри. За мить він поцілував Катріну в потилицю й мовив:

— Поцілуй мене, люба, і давай спати, бо я такий втомлений… ніби мрець.

Дівчина посміхнулася й солодко поцілувала свого коханого в губи. А тоді вони сховалися під ковдру й стали дослухатись до шуму річки Джиєт, оскільки все інше ще спало. Невдовзі Роран провалився в сон, у якому вони з Катріною стояли на носі якогось корабля й пильно вдивлялись у пащеку велетенського виру — Боарового Ока.

Поглядаючи на нього, юнак весь час думав: «Невже в нас є бодай один шанс на порятунок?»

ГЛУМРА

На глибині кількох сотень футів під Тронжхеймом була велетенська печера з чорним озером невідомої глибини, що мало мармурові береги. Зі стелі печери звисали сталактити кольору слонової кістки, а з підлоги подекуди стирчали велетенські сталагміти, які були ширшими за найбільші дерева в Ду Вельденвардені. На берегах озера, порісши мохом і грибами, стояло двадцять три низесенькі кам'яні хатинки, над дверями яких висіли магічні ліхтарі. Решта печери поринула в темряву.

В одній із таких хатинок наразі й гостював Ерагон. Він сидів на крихітному стільці за гранітним столом, що ледь сягав йому колін. Повітря сповнювали запахи козячого сиру, свіжих грибів, дріжджів, тушкованого м'яса, голубиних яєць та вугільного пилу. Навпроти юнака сиділа Глумра — невеличка жінка-гном із родини Морд, що була матір'ю Квесторка, командира Ерагонової охорони. Жінка весь час схлипувала, а потім знову й знову починала рвати на собі волосся та бити себе в груди кулаками, а сльози лишали блискучі доріжки на її пухкеньких щічках.

Вони були в хатинці самі-самісінькі. Охорона Вершника, до якої замість Квесторка приєднався Транд, один із найкращих солдатів Орика, чекала юнака надворі разом із перекладачем Хюндфастом. Його Ерагон відпустив відразу ж потому, як дізнався, що Глумра доволі непогано розмовляє мовою людей.

Оговтавшись після нападу, Ерагон полинув думками до свідомості Орика, і той наказав йому негайно тікати до печер Інгейтум, де можна було почуватися в цілковитій безпеці. Вершник не мав іншого вибору, як послухатись, і залишався на землях Інгейтум, аж доки Орикові не пощастило вмовити решту ватажків зробити перерву до наступного ранку. Він дуже перепрошував і пояснив, що в його клані сталася надто неприємна подія, яка потребувала його негайного втручання. Потому, взявши своїх найкращих воїнів і чарівників, ватажок Інгейтум попрямував до місця засідки, де загін уважно все обстежив. Закінчивши оглядати місце бою, Орик поспішив до своїх печер.

— Нам треба дуже багато чого зробити, — сказав він Ерагонові, щойно його побачив, — але в нас мало часу. Засідання кланів розпочнеться завтра о третій годині ранку, але перш ніж воно розпочнеться, нам конче треба дізнатися, хто стоїть за цим зухвалим замахом. Якщо нам пощастить, тоді ми матимемо потужну зброю проти наших ворогів, а якщо ні — то нам і надалі доведеться шкопиртати в темряві, так і не знаючи, хто на нас гострить зуба. З одного боку, ми можемо нікому не казати про все, що сталося, хоча, з іншого — усі й так про це дізнаються, щойно почнеться засідання. Адже кнурлани, напевно, чули відлуння бою в тунелях під Тронжхеймом, тож обов'язково захочуть дізнатися, що там сталося. Згодься, гуркіт був такий сильний, що міг нагадати їм землетрус, а вони завжди попереджають мешканців Тронжхейма про всі можливі катастрофи. Словом, ми довго не протримаємо в таємниці напад на тебе. — Орик тупнув ногою й виголосив ціле море прокльонів, адресуючи їх пращурам тих негідників, які намагалися вбити Ерагона. Потому він сперся кулаками собі на коліна й мовив: — Нам треба діяти блискавично. Гадаю, спочатку ми маємо знайти кнурланів і зробити так, щоб вони мовчали, як риби. Ми докладно про все в них розпитаємо, а потім запропонуємо їм хабаря або ж викрадемо їхні літописи, а тим, хто відмовиться мовчати, нагадаємо про те, що в нас дуже гостра зброя. І лише після цього нам можна буде шукати ворогів. Часу лишилося зовсім обмаль — або ми встигнемо до світанку, або на тебе й далі полюватимуть.

— А як же я? — спитав Ерагон.

— Ти маєш залишатися тут, аж доки ми не дізнаємось, що Аз Свелдн рак Ангуін чи якийсь інший клан не зібрав великі сили, аби вдруге спробувати тебе вбити. До того ж, ніхто не повинен знати, чи ти живий, чи мертвий, а чи смертельно поранений. Чим довше ми зберігатимемо це в таємниці, тим непевніше почуватимуться наші вороги.

Спочатку Ерагон був погодився з усім, що сказав йому Орик, але побачивши, як гном заметушився, даючи своїм підлеглим десятки наказів, став почуватися геть безпорадним. Урешті-решт Вершник схопив Орика за руку й палко зашепотів йому на вухо:

— Якщо я сидітиму тут і витріщатимусь на стіну, доки ти будеш шукати тих покидьків, які наважились на мене напасти, то я згризу собі всі нігті аж до кісток. Адже має бути хоч щось, чим я можу допомогти. Як щодо Квесторка? У нього є родина в Тронжхеймі? Їм уже хтось повідомив про героїчну смерть їхнього сина? Бо якщо цього ще ніхто не зробив, я був би згоден принести до його дому цю сумну звістку, бо він помер, захищаючи саме мене.

Орик поговорив зі своїми охоронцями й дізнався від них, що в Квесторка й справді є родина, яка мешкає під Тронжхеймом. Почувши таке, гном пробурчав собі під носа якесь дивне слово своєю мовою.

— Це мешканці глибини, — мовив він, — кнурлани, що покинули земну поверхню заради підземного світу. Вони виходять нагору дуже рідко, живучи зазвичай під Тронжхеймом і Фартхен Дуром. Ці місця заміняють їм справжню землю, адже більшість із них так звикли до тунелів і коридорів, що геть забули, який вигляд має справжнє сонце. Не знав, що Квесторк був одним із них.

— То ти не проти, якщо я піду й провідаю його родину? — спитав Ерагон. — У цих кімнатах є сходи, які ведуть униз, правда ж? Отже, я зможу піти звідси так, що жодне вороже око цього не помітить.

Орик трохи подумав, а потім кивнув:

— Ти маєш рацію. Шлях униз і справді доволі безпечний, до того ж навряд чи хтось здогадається шукати тебе серед мешканців глибини. Якщо вже тебе хтось і шукатиме, то шукатиме саме тут, у моїх печерах і тунелях. Гаразд. Іди й не повертайся аж доти, доки я не пришлю за тобою гінця, навіть якщо родина Морд прожене тебе й тобі доведеться тинятися між сталагмітами до самого ранку. Але